Світлий відтінок шкіри став домінувати лише кілька століть — близько 3000 років тому, тобто набагато пізніше, ніж припускали дослідники. Довгий час вчені вважали, що після чергової хвилі міграції з Африки (або Близького Сходу) до Європи 45 000 років тому сучасні люди (Homo sapiens) швидко придбали світлу шкіру. Це пояснювали необхідністю синтезувати вітамін D в умовах нестачі сонячного світла. Проте розвиток технологій секвенування давньої ДНК та методів криміналістики дозволило переглянути гіпотезу.    У 2014 році аналіз ДНК мисливця-збирача з Іспанії, який жив 7000 років тому, показав, що у нього були темна шкіра, блакитні очі та непереносимість лактози. У 2018 році вчені реконструювали образ Чеддарської людини — жителя Британії, яка померла 10 000 років тому. З’ясувалося, що він мав темну шкіру та блакитно-зелені очі. Тоді багато фахівців засумнівалися у даних генетиків, пославшись на неточність аналізу.   Міжнародна команда вчених під керівництвом генетика Гвідо Барбуджані (Guido Barbujani) з Університету Феррари (Італія) вивчила ДНК 348 людей, які жили в Європі в різні епохи: від кам’яного віку (45 000 років тому) до часів Стародавнього Риму (1700 років тому). Вчені досліджували маркери в ДНК, витягнутої з кісток та зубів, щоб дізнатися колір шкіри, волосся та очей індивідів. Однак через прогалини в геномах визначити всі три ознаки вдалося не для всіх зразків. Масштаб роботи знизив ризик помилок: висновок про переважання кольору шкіри підтвердили на груповому рівні. Генетичний матеріал із залишків часто фрагментований та забруднений мікробами чи ДНК сучасних людей. Щоб відновити його, дослідники застосували методи, розроблені для криміналістики. Наприклад, ідентифікували ділянки геному, пов’язані з пігментацією, і порівнювали їх із ДНК сучасних європейців.   Вчені зосередилися на генах, які впливають на вироблення меланіну — пігменту, що визначає відтінок шкіри. Серед них: SLC24A5 та SLC45A2 – гени, мутації в яких освітлюють шкіру, та HERC2 – ген, пов’язаний з блакитними очима. Для кожної людини фахівці розраховували комбінацію цих генетичних варіантів, щоби передбачити фенотип. Наприклад, якщо в генах SLC24A5 і SLC45A2 знаходили «світлі» варіанти, це вказувало менш пігментовану шкіру.   Не всі геноми збереглися повністю. У 45 випадках не вдалося визначити всі три ознаки (шкіра, очі, волосся). Проте вчені зосередилися на груповому аналізі: навіть за помилок в окремих випадках загальна статистика (наприклад, частки світлої та темної шкіри) залишалася достовірною.  Виявилося, 63 відсотки древніх європейців, тобто більшість, мали темну шкіру ще 3000 років тому. Лише вісім відсотків були світлошкірими, як сучасні скандинави. Інші 29 відсотків мали проміжні відтінки. Аналіз показав, що переломний момент стався близько 3000 років тому, коли люди з блідою шкірою стали становити більшість у Європі.   Говорячи простіше, автори дослідження з’ясували, що близько 3000 років тому (тобто між 1200 і 1000 роками до нашої ери) відбулося демографічне зрушення: люди зі світлою або помірно пігментованою шкірою стали переважати в Європі. Це не означає, що всі європейці буквально побіліли за умовні 100–200 років. Йдеться про те, що за відносно короткий за мірками еволюції термін (кілька століть) частка світлошкірих людей зросла. Дослідники припустили, що причина, через яку європейці, мабуть, порівняно недавно придбали блідішу шкіру, може бути пов’язана зі зміною раціону харчування, коли люди стали жити у великих поселеннях. До переходу до землеробства мисливці-збирачі їли багато м’яса, риби та диких рослин. У цій їжі і так вистачало вітаміну D – не потрібно було активно «добувати» його через шкіру. Тому темна шкіра була проблемою.  Коли з’явилося землеробство (приблизно 10 000 років тому), раціон змінився: люди стали їсти більше злаків (пшениця, ячмінь) та молока (після одомашнення корів). Але в злаках вітаміну D мало, а молоко тоді ще погано засвоювалося дорослими (не було гена толерантності до лактози). У великих поселеннях із поганим харчуванням, мабуть, почався масовий дефіцит вітаміну D (він критично важливий для кісток та імунітету). Світла шкіра стала «рятувальним кругом»: вона пропускає більше ультрафіолету навіть за умов слабкого сонця, допомагаючи синтезувати необхідний життя вітамін. Люди зі світлою шкірою рідше хворіли, частіше виживали та передавали свої гени дітям. Так європейці стали «світлішати». Колір шкіри древніх європейців на основі аналізу ДНК/© New Scientist, S. Perretti et al. Крім того, приблизно 5000 років тому відбулася міграція кочових степових народів, носіїв культури, з території сучасної України, Росії та Казахстану до Європи. Автори попередніх робіт припустили, що у представників степових народів вже був генетичний компонент, пов’язаний зі світлішою шкірою. Люди зі сходу змішувалися з місцевим населенням і могли передати їм «світлі» гени (SLC24A5 і SLC45A2), а також ген толерантності до лактози.   Цікаво, що неандертальці, які населяли Європу до Homo sapiens, ймовірно, мали різноманітні відтінки шкіри, можливо, переважно світлу. Хоча ці два види Homo схрещувалися, ймовірно, за межами Європи, предки сучасних європейців не успадкували світлу пігментацію від неандертальців — аналіз ДНК виключив цю можливість. Зазначимо, Європа не «побіліла» за пару століть, немов за помахом чарівної палички. Але поєднання міграції зі сходу та нової дієти призвело до того, що до 1200 року до нашої ери світла шкіра з рідкісної риси перетворилася на типову для регіону. Автори дослідження пояснили, що еволюція людини є складним процесом, де навіть ключові ознаки, такі як колір шкіри, змінювалися хвилями. Робота команди Барбуджані є найбільшим кроком у розумінні цих змін. Вчені мають намір розширити вибірку, щоб точніше визначити роль міграцій, воєн та культурних практик у формуванні зовнішності європейців. Результати дослідження опубліковані на сайті електронного архіву наукових статей та препринтів з біології bioRxiv.org.