Втрата батька чи матері може змінити життя дитини набагато сильніше, ніж просто змінити її побут. Нове австралійське дослідження показало, що діти, які пережили смерть одного з батьків, розлучення батьків або ув’язнення матері чи батька, приблизно вдвічі частіше мали щонайменше один психічний розлад. Серед дітей, які зіткнулися з будь-якою формою втрати батьківської присутності, такий стан виявляли у 21,4% випадків. Для порівняння, серед дітей без подібного досвіду показник становив 10,8%. Водночас дослідники наголошують: ці дані демонструють зв’язок, але не доводять, що саме втрата батька чи матері безпосередньо спричиняє психічний розлад. Які ситуації вважали втратою батьків У дослідженні під поняттям «втрата батьків» об’єднали три різні ситуації: смерть біологічного батька або матері, розлучення чи розставання батьків, а також перебування одного з батьків під вартою. Кожна з них має свої особливості. Проте в усіх випадках дитина може зіткнутися зі змінами стосунків, домашнього середовища, щоденного розпорядку та відчуття безпеки. Команда на чолі з професоркою Лорен Брін із Curtin University проаналізувала дані національного австралійського опитування, яке охопило 6310 сімей із дітьми віком від 4 до 17 років. Дослідники оцінювали сім психічних станів, серед яких тривожність, депресія, СДУГ та серйозні поведінкові проблеми. Найчастіше діти переживали розлучення батьків Найпоширенішою формою втрати виявилося розставання батьків. За оцінками дослідників, до 17 років із ним стикалися 31,8% дітей. Смерть біологічного батька або матері пережили близько 2,5%, а ще 0,3% мали одного з батьків під вартою. Загалом до 17-річного віку 37,8% дітей не жили разом із обома біологічними батьками. До цієї ширшої категорії потрапляли й інші обставини, наприклад тривала відсутність одного з батьків. Найвищий ризик — після смерті батька чи матері Найпомітніша різниця спостерігалася серед дітей, які пережили смерть одного з батьків. Психічний розлад мали 28,8% таких дітей проти 13,7% серед тих, хто не переживав смерті батька або матері. Серед дітей після розлучення батьків показник становив 20,2%, тоді як у групі без такого досвіду — 11,9%. У дітей, чиї батьки перебували під вартою, розлад виявляли у 21,9% випадків проти 13,9% в іншій групі. Однак ця вибірка була дуже малою — лише 13 дітей, тому автори не вважають цю різницю достатньо надійною для широких висновків. Особливо вразливими виявилися молодші діти. Серед дітей віком від 4 до 11 років, які втратили одного з батьків через смерть, показник сягав 38,3%. Через невелику кількість учасників цю цифру також варто сприймати як приблизну оцінку, а не універсальний показник. Втрата не означає неминучий психічний розлад Попри помітну різницю між групами, результати не означають, що кожна дитина після втрати батька чи матері матиме проблеми з психічним здоров’ям. Багато дітей успішно переживають втрату й у дорослому віці ведуть повноцінне та здорове життя. Водночас горе може проявлятися по-різному: через тривожність, пригнічений настрій, проблеми з поведінкою, труднощі у спілкуванні або зміни повсякденних звичок. На ризик також можуть впливати десятки інших чинників — фінансове становище сім’ї, рівень підтримки, умови життя та те, наскільки стабільним залишається оточення дитини після втрати. Саме тому дослідники виступають не за універсальний підхід, а за своєчасне виявлення дітей, яким справді потрібна допомога. Підтримка має бути доступною Автори дослідження звертають увагу і на практичну проблему: родинам нерідко складно отримати спеціалізовану допомогу після втрати. Серед перешкод — довгі черги, висока вартість терапії, нестача фахівців із досвідом роботи з дитячим горем і просто нерозуміння того, куди звертатися. На думку дослідників, доступні програми психологічної підтримки та сімейна терапія можуть допомогти дітям краще впоратися з наслідками втрати. Важливо також, щоб підтримку отримувала не лише дитина, а й інші члени родини. Дослідження не дає підстав вважати втрату батьківства вироком для психічного здоров’я. Але воно показує, наскільки поширеним є такий досвід і наскільки важливо не залишати дитину саму з його наслідками. Раннє розпізнавання труднощів і своєчасна професійна підтримка можуть стати важливою частиною відновлення. Дослідження опубліковане в Australian Journal of Psychology.