Під час експедиції в гори Марокко вчені натрапили на дивовижне відкриття: у давніх осадових породах глибокого моря вони виявили «зморшкуваті структури», які, здавалося б, там не повинні існувати. Ці невеликі виступи й западини утворилися в результаті діяльності хемосинтетичних мікробних килимів, що жили в повній темряві, відкриваючи приховану екосистему стародавнього океану. Доктор Роан Мартіндейл, палеоеколог і геобіолог з Техаського університету в Остіні, під час походу Дадесською долиною в Центральному Високому Атласі звернула увагу на щось незвичайне. Разом із командою дослідників, включно зі Стефаном Бодіном з університету Орхуса, вона вивчала стародавні рифові системи, що колись існували в цьому районі, коли він перебував під океаном. Під час підйому через шари турбідитів – осадових порід, утворених підводними потужними потоками уламків – Мартіндейл помітила дрібні виступи й зморшки поверх звичних хвилястих утворень піщаних осадів. Ці «зморшкуваті структури» – крихітні гребені й западини розміром від міліметрів до сантиметрів – зазвичай виникають унаслідок росту водоростей і мікробних килимів на дні мілководних морів, де сонячне світло підтримує фотосинтез. Утворення таких структур у глибоких водах є рідкістю, адже тварини активно перемішують донні відклади, знищуючи тонкі текстури. Особливість знахідки полягала в тому, що ці структури були зафіксовані в породах, що формувалися на глибині понад 180 метрів – там сонячне світло не проникало. Вік порід становив близько 180 мільйонів років, коли морське дно активно зазнавало впливу тваринного життя, що робило збереження мікробних текстур майже неможливим. Щоб підтвердити походження знахідки, команда дослідників провела хімічний аналіз. Виявилось, що осад під зморшкуватими структурами містив підвищений рівень вуглецю, що свідчить про біологічне походження. Порівняння з сучасними глибоководними екосистемами показало: мікробні килими там формуються хемосинтетичними бактеріями, які отримують енергію не від сонця, а завдяки хімічним реакціям. Вчені дійшли висновку, що зморшкуваті структури в марокканських турбідитах виникли саме через хемосинтетичні мікробні килими. Потоки підводних уламків забезпечували необхідні поживні речовини та органічний матеріал, одночасно знижуючи рівень кисню в осаді, що створювало сприятливі умови для бактерій. Під час відносно спокійних періодів килими розросталися по дну, формуючи зморшкувату текстуру, яка іноді зберігалася після подальших потоків осаду. Мартіндейл сподівається провести лабораторні експерименти, щоб краще зрозуміти, як такі структури утворюються в турбідитах. Вона також вважає, що відкриття змусить геологів переглянути давнє припущення: зморшкуваті структури можуть формуватися не лише фотосинтетичними, а й хемосинтетичними мікробними килимами. Це відкриває нові можливості для пошуку давнього життя в раніше ігнорованих середовищах. «Зморшкуваті структури є важливим свідченням ранньої еволюції життя, – пояснює Мартіндейл. – Ігноруючи їхню можливу присутність у турбідитах, ми можемо втратити ключовий шматочок історії мікробного життя». Джерело