Нове дослідження показало, що стрес може буквально «збивати» наш внутрішній компас. Гормон кортизол, який активно виробляється під час напруження, порушує роботу системи орієнтації в мозку, через що людині стає складніше визначати своє положення в просторі — навіть у простих умовах. Щоб перевірити це, науковці провели експеримент у віртуальному середовищі. Учасники рухалися умовним «луком», знаходили ціль, а потім мали повернутися до стартової точки, орієнтуючись лише на власне відчуття напрямку. Виявилося, що під впливом кортизолу точність таких «повернень» помітно знижувалася. Помилки виникали навіть тоді, коли на маршруті були орієнтири, що свідчить про глибші порушення, ніж просто неуважність. Коли ж зовнішні підказки повністю зникали, учасникам доводилося покладатися лише на внутрішні механізми — відстеження пройденого шляху, поворотів і відстані. Саме тут проблеми ставали найбільш очевидними: мозок починав «збиватися», і навіть невеликі похибки швидко накопичувалися, призводячи до значних відхилень. Дослідники також перевірили, чи може допомогти хоча б один стабільний орієнтир. У віртуальному середовищі з’явився «маяк», який мав слугувати точкою відліку. Хоча це частково допомогло учасникам, кортизол усе одно знижував точність орієнтації. Це означає, що проблема не лише у виборі стратегії, а у самій роботі мозку. Дослідження опубліковане в PLOS Biology. Сканування показало, що під впливом стресу змінюється активність енторинальної кори — ділянки мозку, тісно пов’язаної з пам’яттю та навігацією. Саме тут розташовані так звані «клітини сітки», які формують внутрішню карту простору. Після впливу кортизолу ці сигнали ставали менш чіткими, ніби карта в голові починала «розмиватися». Цікаво, що мозок намагався компенсувати цю проблему. Активність посилювалася в іншій ділянці — хвостатому ядрі, яке відповідає за звички та орієнтацію за підказками. Це свідчить про спробу перейти на альтернативний спосіб навігації, але повністю компенсувати втрати не вдавалося. Вчені пояснюють, що енторинальна кора особливо чутлива до гормонів стресу, адже містить велику кількість рецепторів, які реагують на кортизол. Коли їх активність підвищується, баланс роботи нейронів змінюється, і це впливає на точність сигналів, необхідних для орієнтації. Це відкриття має значення не лише для розуміння того, чому ми іноді губимося під час стресу. Енторинальна кора є однією з перших ділянок, які страждають при хворобі Альцгеймера. Тому дослідження також допомагає краще зрозуміти, як хронічний стрес може бути пов’язаний із ризиком розвитку деменції. Водночас науковці наголошують: короткочасний стрес не означає автоматичного розвитку серйозних захворювань. Однак регулярне навантаження на нервову систему може поступово впливати на роботу мозку. Попереду ще багато питань. Дослідники планують з’ясувати, чи мають довготривалі стресові стани більш серйозні наслідки, а також чи можна зменшити цей ефект за допомогою тренувань або зовнішніх підказок. У підсумку стає зрозуміло: стрес впливає не лише на наш настрій чи концентрацію. Він може змінювати базові механізми сприйняття простору, через що навіть звичні маршрути раптом стають складнішими.