Згідно з новим дослідженням, Homo erectus, один із наших ранніх предків, міг жити й процвітати в суворих, пустельних умовах Східної Африки понад мільйон років тому. Як перший вид гомінінів, що поширився за межі Африки, вони продемонстрували рівні адаптивності й наполегливості, які раніше недооцінювалися науковою спільнотою. Ці висновки спростовують давнє припущення, що лише Homo sapiens, сучасні люди, мали здатність виживати й процвітати в екстремальних умовах. Колиска людства Ущелина Олдувай, яку часто називають «Колискою людства», протягом багатьох років дала багаті археологічні знахідки. Головний автор дослідження, професор Хуліо Меркадер Флорін з Університету Калгарі, разом зі своєю командою виявив докази того, що Homo erectus неодноразово повертався до певних місць, що свідчить про стратегічне використання ресурсів. «Проводячи археологічні розкопки, ми бачимо, що Homo erectus постійно повертається в одну й ту саму точку на ландшафті протягом тисяч років», — пояснює Меркадер. «Це не одноразовий табір. Шар накопичення археологічних залишків і скам’янілостей показує, що цей вид цілеспрямовано використовував конкретне місце для своїх потреб». Homo erectus — основні факти Homo erectus жив приблизно від 1,9 мільйона до 110 тисяч років тому, що робить його одним із наших найтриваліше існуючих предків. Він мав більш сучасну будову тіла з довгими ногами й короткими руками, що дозволяло йому ефективно ходити й бігати територіями Африки, Азії та Європи. Череп Homo erectus мав товсті надбрівні дуги та міцні щелепи, а також цей вид використовував складні ашельські кам’яні знаряддя і, можливо, був одним із перших, хто контролював вогонь для приготування їжі та захисту. Соціально Homo erectus, ймовірно, жив у групах, що допомагало виживати в різноманітних і часом суворих умовах. Цей вид демонстрував складну поведінку, таку як планування полювання та, можливо, навіть ранні форми спілкування для координації дій у групах. Маючи різноманітний раціон, який включав м’ясо та рослини, Homo erectus відіграв ключову роль в еволюції людини, створюючи місток між попередніми предками й появою Homo sapiens. Суворе минуле Східної Африки Щоб реконструювати умови середовища за часів Homo erectus, дослідницька група використала передові методи моделювання. Співавтор дослідження Джед Каплан, керівник Канадського дослідницького центру глобального моделювання систем в Університеті Калгарі, симулював ландшафти Східної Африки, щоб проаналізувати клімат, рослинність і екологічний тиск, з якими стикалися ранні люди. «Такі фактори, як екстремальні кліматичні зміни, що призводять до опустелювання, були б надзвичайно складними для виживання гомінінів», — зазначає Каплан. «Наше дослідження показало, що ми маємо багато доказів активності гомінінів за умов середовища — клімату, рослинності — які вказують на дуже спекотні й сухі періоди». Ці висновки кидають виклик попереднім припущенням, що ранні люди уникали екстремальних умов. Натомість Homo erectus демонструє вражаючу здатність адаптуватися до різноманітних і часто негостинних умов. Адаптація поза очікуваннями Дослідження показало, що Homo erectus мав адаптивність, порівняну з сучасними людьми, які з’явилися 200–300 тисяч років тому й поширилися по всіх куточках світу — від арктичної тундри до тропічних джунглів. «Добре відомо, що коли сучасні люди з’являються, ми дуже адаптивні. Ми не лише поширюємося по Африці, але й починаємо заселяти дуже різні середовища — від арктичної тундри до пустелі Сахара й тропічних лісів», — пояснює Каплан. Він також припустив, що Homo erectus не лише заселяв різноманітні екосистеми, а й, можливо, будував човни для перетину океанічних проток. «Невідомо, чи могли вони говорити або мали мову, але, можливо, вони могли спілкуватися іншими способами, щоб знаходити ресурси, такі як вода або каміння для виготовлення знарядь чи вогню», — додав Каплан. Чому це важливо? Висновки дослідження мають велике значення для розуміння еволюції людини й адаптивності. Демонструючи, що Homo erectus міг процвітати в різних екстремальних середовищах, дослідження розширює наше уявлення про стійкість і стратегії виживання ранніх людей. «Це внесок у краще розуміння нашої планети й ролі людини в ній», — зазначив Каплан. Міждисциплінарний характер дослідження, який об’єднав експертів з археології, палеокліматології та біогеохімії, підкреслює цінність співпраці для розв’язання складних питань минулого. «Це приклад того, як працює сучасне кліматичне дослідження», — підсумував Меркадер. Homo erectus і сучасні люди Дослідження змінює наше уявлення про можливості ранніх людей. Задовго до появи сучасних Homo sapiens, Homo erectus демонстрував стійкість і винахідливість, процвітаючи в умовах — від посушливих пустель до густих тропічних лісів. Ці висновки підкреслюють адаптивність одного з найвидатніших предків людства, відкриваючи цінні інсайти про те, як людина змогла заселити майже кожен куточок планети. Це міждисциплінарне дослідження під керівництвом професора Хуліо Меркадера Флоріна об’єднало науковців з Університету Калгарі, Університету Манітоби та 17 інших установ світу, щоб дослідити археологічні й екологічні свідчення з Олдувайської ущелини, об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО в Танзанії. Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications Earth&Environment.