Деякі людські останки, знайдені на території середньовічних монастирів у Данії, за результатами радіовуглецевого аналізу виявилися старшими за будівлі, біля яких їх поховали. На перший погляд це схоже на археологічну загадку. Однак дослідники з Університету Південної Данії та Центру ізотопних досліджень вважають, що причина може бути значно прозаїчнішою — у харчуванні померлих. У коментарі, опублікованому в журналі npj Heritage Science, науковці застерігають археологів: радіовуглецеве датування людських останків не завжди дає правильний вік. Особливо це стосується людей, які регулярно їли прісноводну рибу. Як рибна дієта змінює результати аналізу Радіовуглецевий метод ґрунтується на вимірюванні кількості ізотопу вуглецю-14 у кістках. Він утворюється в атмосфері під дією космічного випромінювання, потрапляє до рослин, а звідти — до тварин і людей через харчовий ланцюг. Після смерті організму новий вуглець-14 більше не надходить, а наявний поступово розпадається. За його залишковою кількістю дослідники можуть оцінити, скільки часу минуло від смерті. Проте водні екосистеми мають інше співвідношення ізотопів вуглецю, ніж атмосфера. Річки й озера можуть містити значно менше вуглецю-14 через надходження старого вуглецю з гірських порід або глибинних джерел. Тому риба накопичує вуглець, який уже здається давнішим за атмосферний. Якщо людина часто їла таку рибу, її кістки під час аналізу можуть виглядати на сотні років старшими за справжній вік. Цей феномен називають ефектом водного резервуара. За словами археометриста Кааре Лунда Расмуссена, у крайніх випадках риба з Рейну може здаватися на 1300 років старшою за наземний організм, який жив одночасно з нею. Але це не означає, що до результату аналізу людських останків можна просто додати чи відняти фіксовану кількість років: ефект прісноводного резервуара дуже мінливий і може становити від нуля до тисячі років. Шість загадкових зразків із Данії Дослідники проаналізували кістки 27 людей, знайдені на території середньовічних данських монастирів. У шести випадках результати датування виявилися особливо незвичними: останки виглядали на десятиліття або навіть століття старшими за споруди, біля яких їх поховали. Наприклад, скелет зі Свендборга датували періодом між 1100 і 1155 роками, хоча монастир там збудували лише 1236 року. Віборгський зразок виявився ще давнішим — його датували не пізніше 976 року, більш ніж за століття до появи монастиря на цьому місці. Науковці знайшли й додаткове підтвердження своєї гіпотези. Вони виміряли в кістках рівень азоту-15 — ізотопу, характерного для водних харчових ланцюгів. У всіх підозрілих зразках його концентрація була підвищеною. Проблема може стосуватися археології всього світу У середньовічній християнській Європі під час Великого посту обмежували споживання м’яса, але прісноводна риба залишалася дозволеним продуктом. У деяких спільнотах її навіть вважали престижною їжею. Це могло пояснити, чому серед похованих у монастирях людей траплялися ті, чиї останки давали спотворені результати датування. Подібні невідповідності помічали й в інших регіонах. Наприклад, на одному з балканських поселень кам’яної доби людські кістки з наконечниками стріл із тваринних кісток виявилися приблизно на 500 років старшими за самі наконечники. Можливе пояснення — люди харчувалися рибою, тоді як тварини, з кісток яких виготовили стріли, не мали такого раціону. Дослідники радять археологам перевіряти, чи могли останки зазнати впливу ефекту водного резервуара. Для цього варто вимірювати рівень азоту-15, особливо в кістках середньовічного періоду. Якщо показники підвищені, спеціальні моделі допоможуть скоригувати радіовуглецеве датування. Отже, незвично давній вік скелета не обов’язково означає помилку під час розкопок або незвичайну історію поховання. Іноді відповідь прихована в тому, що людина їла за життя.