Людство завжди цікавилося своїм походженням. Скам’янілості зберігають підказки, і вчені ретельно шукають їх, щоб розкрити таємницю еволюції. Кожна нова знахідка змінює наше розуміння минулого. Нещодавнє дослідження Вашингтонського університету в Сент-Луїсі відродило суперечку, що тривала понад століття. Дослідники знову звернулися до виду Ardipithecus ramidus, або “Арді” — прадавнього предка, якому близько 4,4 мільйона років, і який, можливо, є ланкою між мавпами та людьми. Арді жила задовго до знаменитої “Люсі” (Australopithecus afarensis) і відкриває вікно в епоху, коли наші ранні предки намагалися знайти баланс між життям на деревах і на землі. Попередні дослідження стверджували, що Арді рухалася інакше, ніж сучасні африканські мавпи. Новий погляд на Ardipithecus ramidus Науковці детально вивчили кістку щиколотки (talus), а також п’яткову кістку (calcaneus) Арді. Порівняння з анатомією мавп, мавпочок і ранніх людей дало вражаючі результати. Один з ключових показників — так званий “кут таранної кістки”, тобто нахил гомілковостопного суглоба, — становив 14,5°. Це найвищий показник серед усіх досліджених викопних гомінінів і повністю відповідає діапазону, властивому нелюдським приматам, таким як горили чи бонобо. Дослідники також помітили глибоку борозну для сухожилля великого пальця стопи та обідок суглобової поверхні — поєднання, що створює своєрідну мозаїку: мавпячі ознаки, пристосовані для лазіння, поєднані з особливостями, які допомагали здійснювати поштовхи під час ходьби на двох ногах. Такі характеристики свідчать про сильні щиколотки, здатні витримувати навантаження при лазінні й водночас підтримувати тіло під час прямоходіння. Ключовий етап еволюції Автори зазначають, що інша щиколотка Ardipithecus, знайдена в Ефіопії, мала менший кут — це може свідчити про природну варіацію, яку природний добір згодом міг використати для вдосконалення ходьби на двох ногах. Цей баланс між різними типами руху означає важливий етап в еволюції. Арді ще не повністю пристосувалася до життя на землі, але вже не була пов’язана лише з деревами. Її кістки зафіксували життя в перехідному стані. «Одним із сюрпризів цього відкриття стало те, що Арді ходила прямо, але при цьому зберегла багато мавпячих рис, зокрема хватальну стопу», — пояснює доцент біологічної антропології Томас (Коді) Пранг. Робота його команди виправляє попередні тлумачення, які надто віддаляли Арді від мавп. Тепер зрозуміло, що її анатомія поєднувала дві реальності: одна нога — в деревах, інша — на землі. Еволюція через подібні шляхи Дослідження також порівняло будову Арді з новосвітніми мавпами з родини Atelidae. Обидві групи незалежно виробили схожі риси для лазіння — приклад так званої конвергентної еволюції. Це означає, що еволюція неодноразово знаходила подібні рішення для схожих завдань, навіть серед далеких видів. Щиколотка Арді не розвивалася випадково. Вона адаптувалася для поєднання лазіння з обмеженим прямоходінням — етап, який підготував ґрунт для появи пізніших гомінінів. За висновками Пранга та його колег, анатомія Арді підтверджує африкансько-мавпячий стиль руху — суміш вертикального лазіння та ходіння на чотирьох з опорою на п’яти. «На основі нашого аналізу ми дійшли висновку, що сучасні африканські мавпи, такі як шимпанзе та горили, — це еволюційні гілки, які зайшли в глухий кут, а не проміжні етапи становлення людини», — зазначає Пранг. Це відкриття ставить під сумнів давню теорію, що люди походять від загального предка, який мешкав виключно на деревах. Навпаки, воно свідчить, що перші люди еволюціонували від мавп, які вже вміли і лазити, і пересуватися по землі. «Ніхто не заперечує важливість відкриття Арді, — додає Пранг. — Але багато вчених вважають, що перше трактування її анатомії було помилковим. Наша робота — це спроба виправити цю неточність і повернути Арді ближче до шимпанзе та горил». Питання, що залишаються відкритими Команда використала детальні 3D-вимірювання та статистичний аналіз, щоб порівняти форми кісток щиколоток і відстежити, як різні риси могли розвиватися. Вони визнають, що деякі характеристики можуть збігатися між різними видами, тому жоден показник сам по собі не є доказом певної поведінки. Однак сукупність ознак, доповнена іншими скелетними даними, чітко вказує на вертикальне лазіння, поєднане з ранніми формами прямоходіння. Дослідники також зазначають, що всередині популяцій Ardipithecus могла існувати природна варіація, яку з часом природний добір перетворив на більш ефективне прямоходіння. Ardipithecus і еволюція людини Ці результати кидають виклик уявленню про те, що наш останній спільний предок із шимпанзе мав універсальну “деревну” будову тіла. Навпаки, анатомія щиколотки Арді свідчить, що перші гомініни, включно з нею, зберігали африкансько-мавпячий стиль руху, водночас роблячи перші кроки до прямоходіння. Автори підкреслюють: важко відкинути модель “африканоподібного предка”, якщо враховувати форму рук, ніг, пропорції тіла й тепер — будову гомілковостопного суглоба. Іншими словами, ранні гомініни, ймовірно, пересувалися по деревах, як мавпи, але вже робили перші спроби ходити на двох ногах. Це не означає, що люди безпосередньо походять від шимпанзе — обидва види мають спільного предка, який рухався подібно до сучасних приматів. Уроки від Ardipithecus ramidus Це відкриття змінює наш погляд на прямоходіння. Воно не було раптовим “стрибком із дерев на землю” — це був тривалий процес, заснований на силі, рівновазі та адаптації. «Цей результат і викликає суперечки, і водночас підтверджує те, що багато хто підозрював спочатку», — підсумовує Пранг. Історія Арді доводить, що еволюція ніколи не є прямолінійною. Вона розгалужується, повторюється й іноді повертається до старих форм. Досліджуючи такі рештки, як Арді, наука робить ще один крок до розгадки найдавнішого питання: звідки ми взялися? Дослідження опубліковане в журналі Communications Biology.