Вчені виявили докази існування гігантського доісторичного хижака, який успішно адаптувався до життя в річках пізнього крейдяного періоду, кидаючи виклик традиційним уявленням про морських чудовиськ. У 2022 році на знаменитому місці розкопок Гелл-Крік у Північній Дакоті, відомому своїми скам’янілостями кінця крейдяного періоду, включно з останками тиранозаврів, було зроблено несподівану знахідку. Хоча спочатку дослідниця Трісса Форд знайшла зуб тиранозавра, керівник розкопок доктор Клінт Бойд, намагаючись обережно витягти його, натрапив на ще більший, абсолютно інший зуб, пише T4. Цей новий зуб був ідентифікований експертом із морських рептилій доктором Натаном Ван Вранкеном як такий, що належав мозазавру підродини Prognathodontini — групі, яка досі вважалася виключно морською. Однак Гелл-Крік розташований майже за 2000 кілометрів від найближчого океану, і навіть наприкінці крейдяного періоду ця місцевість не була морською. Це протиріччя змусило дослідників, включаючи доктора Мелані Дюрінг з Уппсальського університету, шукати відповідь на питання, як морський хижак опинився так далеко від моря. Зуб мозазавра з різних ракурсів (ліворуч) та місце його знахідки, поруч із зубом тиранозавра та захисним мішком (праворуч) Автор зображення: Мелані Дюрінг. Команда вчених переконливо стверджує, що зуб не був переміщений течією з океану і не походив з гігантського солоного озера. Натомість мозазавр був нащадком морських предків, які адаптувалися до життя у прісній воді, імовірно, харчуючись динозаврами, які необережно наближалися до берега. Ця адаптація стала можливою завдяки змінам географії Північної Америки. Протягом більшої частини ери динозаврів континент був розділений Західним внутрішнім морським шляхом, але до кінця крейдяного періоду горотворення та активність розлому Сан-Андреас призвели до підняття суші. Морський шлях був перекритий спочатку від Мексиканської затоки, а потім від Арктики. Дощі поступово вимивали сіль, і регіон Гелл-Крік перетворився на мережу річок, де мозазаври, очевидно, вижили та процвітали. Доктор Дюрінг зазначила, що адаптація до прісної води є порівняно легшою, ніж перехід до солоної, наводячи як приклад китів і тюленів, які можуть заходити далеко в річкові системи. Інші дослідження вже натякали на можливість прісноводної адаптації мозазаврів завдяки знахідкам на території Угорщини. Однак угорський рід був значно меншим, близько п’яти метрів завдовжки. Зуб із Гелл-Крік свідчить про наявність 11-метрового монстра, який був більшим за косатку і значно перевершував будь-якого сучасного крокодила чи велику білу акулу. Зуб із Гелл-Крік свідчить про наявність 11-метрового монстра, який був більшим за косатку і значно перевершував будь-якого сучасного крокодила чи велику білу акулу. Аналіз співвідношення ізотопів вуглецю в емалі зуба показав значну відмінність від харчування морських мозазаврів, які переважно полювали на рибу та черепах. Співвідношення ізотопів у цьому зразку більше нагадує тварин, які харчувалися динозаврами, змушуючи вчених підозрювати, що гадрозавр міг бути частиною його річкового раціону. Хоча деякі колеги спочатку скептично поставилися до ідеї гігантського прісноводного мозазавра, доктор Дюрінг змогла переконати їх завдяки комплексу доказів, включаючи ізотопний аналіз, місце знахідки, а також факт, що ранні мозазаври вже могли жити в частково прісних умовах верхніх шарів Західного внутрішнього морського шляху. Це відкриття не лише розширює наше розуміння екологічної пластичності вимерлих морських хижаків, але й додає нового драматизму до екосистем пізнього крейдяного періоду. Читайте також: Вчені показали тварину, яка має прямокутні зіниціThe post У прісній воді виявили сліди існування 11-метрового морського хижака з крейдяного періоду (ФОТО) first appeared on T4 - сучасні технології та наука.