Протягом десятиліть ідея розпилювати частинки, що блокують сонячне світло, у небі, аби охолодити Землю, звучала як сюжет із наукової фантастики. Тепер це — реальна частина розмови про зміну клімату. Але те, що вчені можуть змоделювати цю техніку, ще не означає, що вона працюватиме так, як прогнозують моделі. Цей підхід називається ін’єкція стратосферних аерозолів (SAI). Ідея, на перший погляд, проста: викидати дрібні частинки високо в атмосферу, щоб вони відбивали сонячне світло й охолоджували планету. Але на практиці — все набагато складніше. Земля не підкоряється ідеальним моделям Вчені провели сотні симуляцій, щоб перевірити, як може працювати SAI. Більшість моделей припускають ідеальні умови: ідеальні частинки в ідеальній кількості, розпилені в ідеальних місцях. Та світ улаштований інакше. Атмосферна хімік і фахівчиня з аерозолів В. Фей МакНілл із Колумбійської школи клімату пояснює: «Навіть коли симуляції SAI у кліматичних моделях є складними, вони все одно ідеалізовані.Дослідники моделюють “досконалі” частинки потрібного розміру й розміщують їх саме там і в тій кількості, яку хочуть». Але коли порівнюєш ці припущення з реальністю, стає очевидним, що передбачення дуже непевні. Блокування сонячного світла вимагає співпраці У нещодавньому дослідженні команда з Колумбійського університету проаналізувала всі фактори, які можуть вплинути на успіх чи провал SAI. Один із головних висновків: широта має значення. Розпилення частинок над полюсами може порушити тропічні мусони, а поблизу екватора — змінити реакцію струменевої течії й рух тепла по планеті. Навіть пора року чи сезон можуть змінити результат. «Йдеться не просто про те, щоб закачати п’ять тераграмів сірки в атмосферу. Має значення, де й коли ви це робите», — наголошує МакНілл. Це означає, що SAI потребуватиме глобальної координації. Але, враховуючи, як важко країнам домовитися з будь-яких питань клімату, шанси на це невеликі. Уроки від вулкана Однією з головних причин, чому SAI здається можливим, є реальний природний приклад — виверження вулкана Пінатубо на Філіппінах у 1991 році. Тоді вибух викинув у стратосферу частинки сірки, які охолодили планету майже на 1°C (1.8°F) протягом кількох років. Це часто наводять як доказ, що аерозольне розпилення може працювати. Але були й побічні ефекти: мусонний сезон в Індії ослаб, опадів у Південній Азії стало менше, стратосфера потеплішала, постраждав озоновий шар. Якщо ми спробуємо штучно повторити цей ефект, наслідки можуть бути ще гіршими: кислотні дощі, забруднення ґрунтів, збої у погодних системах. Ті ж самі частинки сірки, що охолоджують Землю, можуть дорого обійтися. Погляд за межі сірки Щоб уникнути проблем, пов’язаних із сіркою, науковці вивчають альтернативні матеріали для SAI. Серед кандидатів — карбонат кальцію, альфа-оксид алюмінію (α-Al₂O₃), діоксид титану (рутил і анатаз), кубічна цирконія та навіть діаманти. Провідна авторка дослідження Міранда Хак зазначає: «У наукових обговореннях часто не враховують, наскільки складно буде щороку реально розпилювати величезні обсяги цих матеріалів». Наприклад, діамант чудово відбиває світло, але де взяти його в потрібній кількості? Цирконія та рутиловий титанат можуть бути ефективними, але зростання попиту зробить їх надзвичайно дорогими. Лише альфа-оксид алюмінію та карбонат кальцію наразі виглядають доступними й реалістичними. Блокування сонця непередбачуване Для SAI частинки мають бути дуже дрібними — менше одного мікрона. Але на такому рівні вони схильні злипатися, що зменшує їхню здатність відбивати світло й ускладнює прогнозування їхньої поведінки. «Замість ідеальних оптичних властивостей ми отримаємо щось набагато гірше. І порівняно з сульфатами, малоймовірно, що ми побачимо ті кліматичні переваги, про які йдеться в теорії», — каже Хак. Для Землі немає кнопки “Скасувати” На папері SAI виглядає простим рішенням кліматичної кризи. Але якщо врахувати реальні фактори — де, як і коли розпилюються аерозолі, як довго вони затримуються в атмосфері — стає очевидно, що ми знаємо надто мало, щоб покладатися на це. «Коли йдеться про сонячну геоінженерію, усе зводиться до компромісів і ризиків», — пояснює кліматичний економіст Гернот Вагнер із Колумбійської школи бізнесу.«Реальність не відбуватиметься так, як у 99% цих моделей». Якщо коли-небудь SAI і буде реалізовано, це не стане передбачуваним рішенням. Це буде ризикована ставка — з високою ціною, невизначеними шансами й без можливості натиснути “reset”. Повне дослідження опубліковано в журналі Scientific Reports.