Меркурій поступово стискається внаслідок охолодження свого внутрішнього ядра. Подібно до свіжоспеченого пирога, що втрачає об’єм під час остигання, планета зменшує розміри, а її кора вкривається численними тріщинами та складками. Спостереження, проведені космічними апаратами, зафіксували на поверхні Меркурія велику кількість розломів, що є прямим свідченням цього процесу. Раніше вчені намагалися визначити масштаб стиснення, підраховуючи кількість розломів. Але результати виявилися суперечливими: залежно від вибірки оцінки варіювалися від 1 до 7 км. Це ускладнювало формування єдиної картини теплової історії планети. Щоб усунути розбіжності, Стефан Ловелесс і Крістіан Климчак застосували інший підхід. Вони зосередилися на аналізі найбільших розломів і масштабували їхній вплив на всю планету. Такий метод дав більш узгоджені результати незалежно від того, з яким набором даних працювали — з 5934, 653 чи лише 100 розломами. Завдяки новій методиці вчені дійшли висновку, що загальне скорочення радіуса Меркурія становить близько 2,7–5,6 км від моменту його утворення. Ця оцінка дозволяє краще зрозуміти еволюцію внутрішніх процесів планети й може бути корисною для дослідження тектонічної активності інших небесних тіл Сонячної системи, зокрема Марса.