Деякі науковці вважають, що життя може ховатися прямо в нашій Сонячній системі. Але як це можливо, якщо немає інших планет чи супутників, які б нагадували умови нашої утопічної блакитної кулі? Адже Земля має стабільне обертання, ідеальний коктейль атмосферних газів і, що найважливіше, потужне магнітне поле, яке не дає сонячній радіації повністю нас знищити.Виявляється, нове дослідження свідчить, що умови, які людям здаються «далекими від ідеальних», можуть живити міжзоряне життя. А це означає, що пошуки інопланетян стають значно ширшими — і вчені, можливо, вже досягли певного успіху. У статті, опублікованій в International Journal of Astrobiology у липні цього року, стверджується, що високoенергетичні скупчення частинок — галактичні космічні промені, які мчать крізь космос, можуть підтримувати життя на позаземних світах. Ці промені випромінюють радіацію, що може запускати хімічні реакції — процес, відомий як радіоліз. При цьому молекули розпадаються та виділяють побічні продукти, які можуть слугувати пальним для живих організмів. Команда дослідників зосередилася на трьох світах: Марсі, а також на двох супутниках Юпітера й Сатурна — Європі та Енцеладі. Щоб зрозуміти, скільки теоретичних клітин можуть підтримувати галактичні космічні промені, вчені змоделювали розпад молекул води на різних глибинах кожного світу. В аналізі вони особливу увагу приділили виробленню електронів — ключових учасників енергетичних процесів у всіх живих істот. Модель будувалася на основі знань про екстремофілів — організмів на Землі, які процвітають в екстремальних середовищах. Наприклад, бактерія Candidatus Desulforudis audaxviator отримує енергію, «поїдаючи» радіоактивний розпад урану. На Землі деякі радіаційно стійкі екстремофіли ховаються під землею, уникаючи значної частини радіації — так само як люди б сховалися в бомбосховищі. Саме тому дослідники тестували підповерхневі умови. Дослідження показало, що Енцелад має найбільший потенціал для підтримання життя. На глибині близько 60 см, за оцінками команди, супутник може підтримувати до 42 900 клітин у кубічному сантиметрі, Марс — 11 600 клітин на глибині трохи більше ніж пів метра, а Європа — 4 200 клітин на глибині одного метра. Теоретичне життя на цих світах аж ніяк не буде схоже на «ходячих зелених чоловічків» чи багату екосистему. Скоріше за все, це будуть мікроби, адже енергії достатньо лише для підтримання найпростіших форм життя. Але життя завжди починається з малого. А можливість того, що радіація може підтримувати позаземне життя, захоплює дослідників, оскільки це «розширює наші пошуки та можливі місця існування життя», — каже Дімітра Атрі, PhD, співавтор роботи, в інтерв’ю Science News. Світ, який ми раніше вважали непридатним для життя — чи то через те, що він знаходиться за межами придатної для життя зони своєї зорі, чи навіть не обертається навколо зорі взагалі — тепер може бути перспективним об’єктом пошуку. І вчені, можливо, вже бачать перші результати. У жовтні цього року в журналі Nature Astronomy було опубліковане дослідження, де в зразках льоду з поверхні Енцелада знайшли органічні сполуки, що знову підживило надії на життя в його підлідних океанах. Під час близького прольоту у 2008 році Енцелад викинув у космос частинки льоду, які космічний апарат «Кассіні» зібрав для аналізу. Виявилося, що супутник викидає значно більше вуглецевих речовин, ніж раніше вважалося. Це не означає, що життя там точно є, але інгредієнти для нього точно присутні. «Мені дуже подобається Енцелад, бо там одночасно присутні всі умови, необхідні для зародження та розвитку життя», — каже Каролін Фрейсіне, PhD, астробіолог з Французького центру наукових досліджень, у коментарі The Guardian. Однак астробіологи, які захоплені новими відкриттями на Енцеладі, вважають, що головним джерелом енергії для можливого життя там можуть бути саме гідротермальні джерела, а не радіація, як припускає Атрі. Та все ж, виявлення клітин будь-де в нашій Сонячній системі стало б справжньою революцією: життя — це не випадкова одноразова подія. Воно, найімовірніше, поширене по всьому Всесвіту.