Задовго до того, як люди стали найнебезпечнішими мисливцями на планеті, вони самі були жертвами. Нове дослідження показало, що два мільйони років тому на ранніх представників роду Homo habilis у Східній Африці полювали… леопарди. І що цікаво — цей висновок зробив штучний інтелект, який проаналізував крихітні сліди зубів на скам’янілих кістках із Танзанії. Як комп’ютер навчився “читати” укуси Команда під керівництвом професора Мануеля Домінгес-Родріго з Університету Райса використала машинне навчання, щоб визначити, хто саме залишив сліди на стародавніх кістках, знайдених у знаменитій ущелині Олдувай — колисці людства. Вчені сфотографували понад 1 200 відбитків зубів чотирьох хижаків — леопардів, левів, гієн і крокодилів — і “навчили” штучний інтелект розпізнавати, які саме тварини залишають певні форми і глибини подряпин. Завдяки сучасним алгоритмам, зокрема meta-learning (мета-навчання) і few-shot learning, комп’ютер навчився розпізнавати навіть дуже рідкісні та нечіткі сліди. Найкраща модель досягла 85% точності, а для леопардів — навіть 88%. Це дало змогу впевнено сказати: укуси на кістках ранньої людини належать саме леопардам. Люди — не мисливці, а здобич Результати показали, що Homo habilis — один із перших видів людей — ще не був домінуючим хижаком. У деяких регіонах Африки леопарди залишалися грізними суперниками, здатними полювати на людей. Одна з досліджених скам’янілостей, відома як OH7, мала характерні прокуси й подряпини, типові саме для леопардових нападів. Це свідчить, що наші далекі предки не завжди були мисливцями — іноді вони самі ставали обідом. Як зазначають автори, ця знахідка перевертає звичну історію еволюції, де люди поступово переходили від ролі жертв до мисливців. Насправді цей процес був складнішим і різним у різних регіонах. Як страх зробив нас розумнішими Хоч історія про “людей-жертв леопардів” звучить моторошно, вона має і світлий бік. Життя серед небезпек загартувало людський розум: навчило бути пильним, діяти разом, передбачати загрози. Саме такі уміння могли стати основою для розвитку соціальної поведінки, співпраці й інтелекту, якими ми володіємо сьогодні. Штучний інтелект у службі археології Попри вражаючі результати, дослідники зазначають: збереженість кісток, хімічні зміни й ерозія з часом можуть спотворювати відбитки. Тому вчені виклали всі зображення та код у відкритий доступ, щоб інші дослідники могли перевірити й доповнити роботу. У майбутньому розширення бази даних допоможе точніше ідентифікувати навіть найдрібніші сліди на скам’янілостях — і відтворити, як саме жили, виживали й гинули наші предки. Цікаво: укуси леопардів на людських кістках — це не просто свідчення хижаків. Це — сліди страху й боротьби, які колись запустили механізми нашого виживання. І сьогодні, через два мільйони років, саме завдяки цій боротьбі ми можемо досліджувати минуле — за допомогою розуму, який тоді тільки починав формуватися.