Нещодавня сенсаційна знахідка проливає світло на ранню еволюцію шкіряного покриву в древніх рептилій. Вчені виявили скам’янілість Psittacosaurus — рептилії з перистими структурами на хвості — яка дозволила простежити перехід від лускатої шкіри до пташиної. Що за відкриття? Фрагмент скелета Psittacosaurus віком приблизно 130 мільйонів років був переданий до університету Нанджінг у 2021 році. На перший погляд — лише кістки, але під ультрафіолетовим світлом вдалося виявити великі ділянки шкіряних покривів, які світяться яскраво-жовтим кольором і збереглися до мікроскопічного рівня — аж до клітин і пігментів. Дослідники зафіксували структуру клітин, які нагадують сучасну рептильну шкіру — подібні розміри, форма та межі клітин. Це вже свідчить, що в непір’яних зонах шкіра Psittacosaurus була типовою для рептилій. «Смугаста» еволюція шкіри Найцікавіше: відкриття демонструє концепцію зонованого розвитку шкіри. У зонах з пір’ям шкіра швидше нагадувала пташину — м’яку й еластичну, з адаптаціями для крил або терморегуляції. У непір’яних ділянках залишалась жорстка, луската шкіра, як у сучасних рептилій. “Eволюція пір’я від лускатої шкіри — один із найглибших, але все ще не до кінця зрозумілих кроків в еволюції хребетних”, — говорить професор Марія МакНамара. Як відбувалось дослідження? Вчені використовували комбінацію: Ультрафіолетового підсвічування, завдяки якому мінерали кремнію (аналог скла) дозволили побачити структуру шкіри; Рентгенівських та інфрачервоних методів, що дозволили аналізувати пігментні структури та клітинні межі. Це стало одним з рідкісних випадків, коли так детально збереглася тканина, що вважається практично неможливим для вертебратів віком понад сотню мільйонів років. Що це значить для науки? Перетин шкіряних типів: ранні динозаври могли мати комбінований покрив — пір’я в одних зонах і луску в інших. Поява пташиного типу шкіри стала локальною адаптацією (для пір’я), а не тотальною трансформацією всього покриву. Така зонованість дозволяла оберігати тіло від пошкоджень, зневоднення та паразитів, зберігаючи еволюційний потенціал для розвитку пернатості. Подальші перспективи Відкриття Psittacosaurus відкриває двері до розуміння, як ранні рептилії експериментували з integument — шкірними структурами. Це допомагає відповісти на ключове питання: чому пера з’явилися саме так, де їх було більше, і як відбувався перехід . Наступні дослідження з використанням штучного освітлення, ультраструктурного аналізу та, можливо, молекулярного вивчення ДНК зможуть уточнити еволюційний шлях від луски до пера. Висновок Ця древня знахідка — один із найяскравіших прикладів того, як наука може «оживити» вікові загадки природи. Psittacosaurus не просто стародавня рептилія — він репрезентує момент, коли еволюція змішала два шкірних типи, гармонійно поєднавши рептильну міцність і потенціал до пернатості. Тепер ясно: перші кроки у напрямку пір’яної шкіри відбулись не одразу, а через локальні адаптації в тих зонах, де вони справді були потрібні.