Традиційне уявлення про еволюцію людини десятиліттями базувалося на метафорі дерева: від спільного кореня відходять гілки, які символізують різні види та підвиди, з яких у підсумку виникла Homo sapiens. Проте нові дослідження змушують науковців переглянути цю модель. Замість чітко структурованого «дерева життя» дедалі більше доказів вказують на те, що еволюція людини була радше «сплетеним потоком» — складною мережею переплетених ліній, які постійно з’єднувалися та розходилися. На початку 20-го століття вчені вважали, що між нашими предками та нами існує чітка еволюційна лінія, де один вид послідовно еволюціонує в інший, і жодного внеску від «зовнішніх» популяцій, як-от гілки на дереві, не вносили. Але досягнення 21-го століття в галузі аналізу стародавньої ДНК показали, що наше походження більше схоже на сплетений потік — ідею, запозичену з геології, де неглибокі канали розгалужуються та знову з’єднуються з потоком, як мережа. «Коли розглядаєш речі в рамках моделі плетеного потоку, стає дуже важко розділити [популяції] на окремі групи», — сказав Акерманн. «За визначенням, жодних окремих груп не існує; вони зробили свій внесок в еволюцію одна одної». Аналіз ДНК давніх гомінінів показав, що різні види не існували ізольовано. Вони зустрічалися, схрещувалися та обмінювалися генетичним матеріалом, створюючи складний візерунок спадковості. Так, у нашому геномі збереглися сліди не лише неандертальців, але й денисівців, а також, імовірно, інших невідомих груп, що залишили по собі генетичні «тіні». Це означає, що процес становлення сучасної людини був не лінійним, а мозаїчним. Метафора сплетеного потоку краще відображає цю динаміку. Подібно до річки, що розгалужується на численні рукави й знову зливається воєдино, еволюція людини була постійним рухом, де потоки популяцій перетікали один в одного. Замість чіткого поділу на «предків» і «нащадків», ми бачимо історію складних взаємодій, у яких навіть ті види, що зрештою зникли, відіграли важливу роль у формуванні нашої біологічної спадщини. Така зміна погляду має велике значення не лише для антропології, а й для розуміння природи людини. Вона нагадує, що наша історія — це не ізольована лінія, а результат взаємопов’язаного розвитку, де різноманітність була не перешкодою, а рушійною силою еволюції.