Життя на суші почалося задовго до появи дерев. Нове відкриття вчених із Гарвардського університету проливає світло на давніх піонерів суходолу — лишайники. Скам’янілі рештки, знайдені на півдні Бразилії, свідчать, що ці дивовижні симбіотичні організми вже були поширеними близько 410 мільйонів років тому, тобто задовго до того, як Землю вкрили складні ліси. Команда палеобіологів під керівництвом Бруно Бекер-Кербера з’ясувала, що загадковий девонський організм Spongiophyton, відомий за численними скам’янілостями, насправді був справжнім лишайником — живим союзом гриба та водорості. Використовуючи надпотужне рентгенівське випромінювання синхротрону, дослідники змогли створити тривимірну карту внутрішньої структури викопного організму, не пошкодивши його. Під мікроскопом відкрилася картина, знайома будь-якому біологу, що вивчає сучасні лишайники: тонкі грибні нитки — гіфи — пронизують тіло організму, серед них розташовуються округлі клітини водоростей. Хімічний аналіз підтвердив присутність хітину, міцного азотовмісного полімеру, характерного для грибів. Також у структурі виявлено кальцитові кристали, які замінили давніші відкладення оксалату кальцію — типову ознаку живих лишайників. «Наші результати показують, що лишайники були не просто периферійними організмами, а справжніми піонерами, які змінили обличчя Землі», — зазначає Бекер-Кербер. У ті далекі епохи лишайники виконували роль перших інженерів суші. Вони руйнували голі породи, вивільняли поживні речовини, накопичували пил і створювали тонкі шари ґрунту, які пізніше стали основою для появи кореневих рослин. Без цих мікроскопічних союзів грибів і водоростей ландшафти планети, можливо, ще довго залишалися б безжиттєвими. Сучасні дослідження показують, що так звані криптогамні покриви — килими з мохів, водоростей та лишайників — сьогодні фіксують близько 7% усього наземного виробництва органічної речовини. Це може здаватися незначним показником, але саме він стабілізує ґрунти та сприяє формуванню екосистем. Скам’янілості Spongiophyton трапляються у багатьох девонських шарах і свідчать, що лишайники вже тоді мали велике екологічне значення. Ймовірно, вони процвітали в холодних регіонах стародавнього суперконтиненту Гондвани, що відповідає витривалій природі сучасних лишайникових спільнот, здатних виживати у найсуворіших умовах. Хоча анатомія викопного лишайника не має точних аналогів серед сучасних грибів, його структура натякає на існування давніх, нині вимерлих гілок ліхенізованих грибів. Ознаки пористості та шаруватості поверхні вказують на можливі механізми газообміну — ще одна паралель із сучасними лишайниками. І сьогодні ці скромні організми продовжують виконувати ту ж місію, що й мільйони років тому. Вони закріплюють ґрунт на гірських схилах, у пустелях і полярних широтах, виділяють кислоти, які допомагають утворювати новий ґрунт, і поглинають вуглець, беручи участь у регулюванні клімату планети. Колись вони стали першими, хто зробив суходіл придатним для життя — і навіть сьогодні тихо підтримують баланс екосистем, на якому тримається все живе. Дослідження опубліковано у журналі Science Advances.