Що, якби людська еволюція просто зараз непомітно змінювала нашу ДНК? Нове дослідження виявило цікаву закономірність: генетичний варіант, який підвищує ризик хвороби Альцгеймера, зустрічається рідше серед людей старше 70 років. Йдеться про APOE ε4 — один із найвідоміших генетичних факторів ризику пізньої форми Альцгеймера. Важливо: наявність цього варіанта зовсім не означає, що людина обов’язково захворіє. Дослідники проаналізували генетичні дані 57 696 людей європейського походження. Вони умовно розклали учасників за віком і порівняли, які генетичні варіанти трапляються у молодших та старших групах. І тут з’явилася цікава картина. Після приблизно 70 років частка носіїв APOE ε4 починала знижуватися. Це не означає, що ген раптом зникає з ДНК людей. Просто серед тих, хто дожив до старшого віку, його носіїв ставало менше. Дослідження було опубліковано в PLOS Biology. На думку дослідників, це може свідчити про зв’язок APOE ε4 із виживанням. Варіант підвищує ризик не лише Альцгеймера, а й серцево-судинних захворювань, тому його вплив може проявлятися далеко за межами мозку. Але тут виникає справді цікаве питання: як еволюція могла впливати на ген, пов’язаний із хворобою, яка зазвичай виникає вже після народження дітей? Вчені наголошують, що поки не можна сказати, ніби природний добір спеціально позбавляється APOE ε4 через Альцгеймера. Генетичні варіанти можуть впливати на організм одразу в кількох напрямках, зокрема на здоров’я та репродуктивні можливості. Дослідники знайшли й другий цікавий сигнал. Варіант поблизу CHRNA3, пов’язаний із сильнішою схильністю до куріння, частіше зустрічався у людей, чиї батьки жили менше. Це теж може вказувати на складний зв’язок між генами, поведінкою та тривалістю життя, хоча причинно-наслідковий зв’язок дослідження не доводить. Найцікавіше, що інших подібних сильних сигналів було дуже мало. Це може означати, що генетичні варіанти з великим негативним впливом нечасто стають поширеними в людській популяції. Отже, людська еволюція, схоже, не зупинилася. Вона продовжується непомітно — через тисячі маленьких змін у генах, які впливають на те, хто доживає до старості. Але чи справді APOE ε4 поступово «відсіюється» природним добором — питання поки залишається відкритим. Для цього потрібні ще більші генетичні масиви та довготривалі дослідження.