Планети з двома сонцями на небі – це не лише візитівка далекої-далекої галактики. Астрономи щойно показали: у системі за якихось 16 світлових років від нас планета земного типу цілком може втриматися на стабільній орбіті в зоні життя. І це змінює правила гри в пошуку світів, схожих на наш. Повідомляє T4 з посиланням на sciencealert.com. 70 Ophiuchi: сусідська система, яку вивчають майже 250 років Фото: sciencealert.com Йдеться про подвійну зорю 70 Ophiuchi (70 Oph AB). Це дві помаранчеві карликові зорі спектрального класу K – на щабель нижче за наше Сонце, тобто менші, тьмяніші й холодніші. За розрахунками команди, їхні маси становлять приблизно 88 і 73 відсотки маси Сонця, а вік системи – близько 3 мільярдів років. Тут є нюанс, який робить такі зорі особливо цікавими для пошуку життя. K-карлики спокійніші й менш “активні”, ніж червоні карлики, які раз у раз вибухають потужними спалахами, здатними здути атмосферу близької планети. До того ж вони живуть потенційно до 70 мільярдів років – у сім разів довше за Сонце. Якщо чесно, важко уявити кращий довгостроковий майданчик для зародження й розвитку життя. І ось що цікаво: 70 Ophiuchi відома як подвійна вже майже 250 років – це заслуга Вільяма Гершеля. Система розташована лише за 16 світлових років від нас, тобто вчетверо далі, ніж найближчі сусіди в системі Проксими Центавра. Для космічних масштабів – практично за рогом. Як узагалі шукають планети, яких не видно Метод, на якому трималася ця робота, називається методом променевих швидкостей (radial velocity, RV). Це друга за результативністю техніка пошуку екзопланет – саме вона відповідальна за понад 1200 відкритих світів. Логіка проста, хоч результат і приголомшує. Планета не світить сама, але своєю гравітацією ледь-ледь “смикає” зорю, змушуючи її то наближатися до нас, то віддалятися. Коли зоря рухається в наш бік, її світло стає трохи синішим, а коли геть – трохи червонішим. Це і є той самий доплерівський зсув, тільки замість сирени швидкої допомоги – ціле ядерне горнило за трильйони кілометрів. Команда з понад десятка інституцій зібрала свіжі й архівні вимірювання обох зір, використавши дані восьми інструментів для головної зорі за ціле століття спостережень. І досягла точності кращої за 1 метр на секунду. Щоб відчути масштаб: це як неквапом прогулюватися й раптом трохи прискорити крок, аби обігнати перехожого. Те, що астрономи здатні вловити таку зміну швидкості цілої зорі, – окрема перемога науки. Далі дослідники зробили хитрий хід: вони “вприснули” в дані фальшиві сигнали планет і перевірили, чи зможуть їх виявити. А ще змоделювали планети земної маси на 2000 різних відстанях від головної зорі, простеживши кожну протягом 10 мільйонів років. Що показали симуляції – і чому це важливо Результат виявився обнадійливим. “Ми розрахували межі зони життя навколо головної зорі. Потім перевірили, чи зможе планета земної маси утримати стабільну орбіту на різних відстанях у межах цієї зони, – пояснює Скайлар Д’Ангіолілло, дослідниця з Каліфорнійського університету в Ріверсайді. – Виявилося, що стабільні орбіти там можливі. Можна було б очікувати, що друга зоря все зруйнує, але насправді це не обов’язково відбувається”. Це, мабуть, найконтринтуїтивніший момент усієї історії. Логічно уявити другу зорю як руйнівний молот, що змітає все на своєму шляху. Але симуляції показують: землеподібна планета в зоні життя головної зорі цілком здатна вціліти. Стівен Кейн, астрофізик з UCR і співавтор дослідження, нагадує: “Наша Сонячна система лише з однією зорею насправді дещо незвична. Багато зір мають зоряних компаньйонів”. І це не дрібниця. За даними NASA, понад половина всіх зір на небі має одного або більше партнерів. Тобто, якщо планети можуть виживати в подвійних системах, наш потенційний майданчик для пошуку життя зростає колосально. Мінус один газовий гігант – і закрита глава історії Але є й зворотний бік. Дослідники змогли виключити наявність газових гігантів масою від юпітерової й більше навколо обох зір – аж до приблизно п’яти астрономічних одиниць від головної зорі. Для порівняння: саме на такій відстані від Сонця обертається Юпітер. Чому це інтригує? Бо 1855 року британський астроном Вільям Джейкоб заявив, що в 70 Oph AB є планета – це був найперший в історії кандидат в екзопланети. Заява не витримала перевірки, але пізніші вимірювання фіксували “похитування”, яке цілком могло пояснюватися Юпітером-гігантом. Тепер виявилося: цей сигнал, найімовірніше, спричинений звичайнісінькою зоряною активністю – тим самим лихом методу променевих швидкостей. “Це суміш розчарування й захоплення, – каже Їтін Лі, астрономка з Мічиганського університету й перша авторка дослідження. – Ми дізнаємося, що Юпітера там немає, але водночас відкриваємо новий розділ в історії цієї легендарної системи”. Планети земного типу, щоправда, залишаються нижче порогу виявлення. Але саме тому це важливо: дослідники змоделювали, де такі світи найімовірніше перебувають і зберігають стабільність. І цю схему можна застосовувати до інших подвійних систем, а не лише до 70 Ophiuchi. А що далі – і чому це стосується кожного Наступний крок – спостереження нового покоління. NASA розробляє Habitable Worlds Observatory (HWO), телескоп, створений спеціально для того, аби напряму фотографувати чужі світи й шукати в їхніх атмосферах ознаки придатності для життя. Практичний висновок для читача тут такий: уявлення про “одну зорю – одна планета”, як у нас із Сонцем, – радше виняток, ніж правило. Якщо землеподібні світи тримаються в зоні життя подвійних систем, то місць, де варто шукати відповідь на питання “чи ми самі у Всесвіті”, стає в рази більше. “Якщо подвійні зорі можуть прихистити планети, схожі на Землю, то 70 Oph – одне з найкращих місць, аби туди подивитися”, – підсумовують автори. І ось питання, яке варто тримати в голові: якщо наступне покоління телескопів справді знайде там щось схоже на Землю – невже видатна заява 1855 року виявиться не такою вже й помилковою? Просто на 170 років раніше за свій час. Часті питання Чи можуть планети справді існувати в подвійних зоряних системах? Так. Це дослідження показує, що планети земної маси можуть утримувати стабільні орбіти в зоні життя навіть у системі з двома зорями. Головне – щоб орбіта була достатньо далеко від другого світила. Що таке зона життя? Це діапазон відстаней від зорі, на яких на поверхні планети може існувати рідка вода – за умови відповідної атмосфери. Не надто спекотно й не надто холодно. Чому 70 Ophiuchi така цікава астрономам? Вона близька (16 світлових років), її зорі належать до спокійних K-карликів, а спостерігають за нею вже майже 250 років. Це рідкісна комбінація близькості, стабільності й багатої історії вимірювань. Чи знайшли там уже планету? Ні. Газові гіганти виключені, але планети земного типу поки що нижче порогу виявлення. Дослідники лише показали, де їх варто шукати. Коли ми дізнаємося більше? З появою телескопів нового покоління, зокрема Habitable Worlds Observatory, який зможе напряму фотографувати екзопланети. Точні дати запуску поки що лишаються відкритим питанням.The post Вчені знайшли стабільну зону для планети з двома сонцями за 16 світлових років first appeared on T4 - сучасні технології та наука.