Похоронні речі, поховані разом з померлими, такі як ювелірні вироби та зброя, могли бути реліквіями язичництва, що залишилися з розвитком християнства в Польщі. Це почалося, як і багато інших археологічних відкриттів — з початку будівництва. Енергетична компанія Polska Spółka Gazownictwa розпочала роботи на газопроводі в селі Борково в центральній Польщі, коли натрапила на стародавнє поховання. Археологів викликали для розкопок після того, як про знахідку повідомили до воєводського управління охорони пам’яток. Розкопки під керівництвом Пйотра Алагірського, археолога, відомого тим, що під час відпустки він знайшов неолітичну фігурку, виявили цілий цвинтар, що датується X століттям, де поблизу колишнього укріпленого поселення було поховано щонайменше двадцять людей. Хоча людські останки цього періоду вже знаходили в Європі раніше, масові поховання трапляються рідко. Схоже, що цей також міг мати якесь відношення до лютого воєначальника. Цей цвинтар знаменує епоху переходу Польщі до християнства. Хоча язичництво було залишено позаду, ранні християни все ще дотримувалися деяких язичницьких звичаїв, таких як поховання померлих з поховальними речами. Деяких померлих відправляли в потойбічне життя зі срібними кільцями, сердоліковими намистинами, наконечниками стріл, лезами ножів та бойовою сокирою. «Це поворотний момент, повний культурний зсув», – сказав Алагірський «Gazeta Wyborcza». «Вже існувало повір’я, що тіла померлих не можна спалювати, що їх потрібно було покласти в могилу під час інгумації, але язичницький імпульс класти зброю, дари та прикраси разом із тілом залишався». Чи свідчить знайдена на цьому місці зброя про поховання воїнів, питання спірне, але Алагерський припускає, що поховані тут чоловіки могли загинути в бою. На відміну від жінок, скелети яких показали, що вони мали приблизно середній розмір для того періоду, чоловіки були вищими за середній зріст, мали міцнішу статуру та були поховані з сокирами та наконечниками стріл. Була одна особа, чиї кістки мали ознаки частої верхової їзди. Навіть ювелірні вироби могли бути показником вищого соціального становища, що личить елітним воїнам. У ранньому середньовіччі срібло часто імпортувалося до Польщі як зі сходу, так і зі заходу, і вважається, що також імпортувався сердолік. Окрім того, що укріплена громада, частиною якої був цей цвинтар, слугувала місцем останнього спочинку для загиблих у битві, вона, можливо, містила воїнів та їхні родини. Вона також могла бути призначена для армії могутнього лідера. Як князь Польщі з 960 року до своєї смерті в 992 році, Мешко I об’єднав польські землі та створив незалежну державу. Він заснував твердині на багатьох територіях та вербував солдатів, яким платив сріблом (ще одна причина, чому срібло в могилах може вказувати на зв’язок з військовою службою), товарами та заступництвом їхніх сімей. Однак, чи пов’язане могильне ущелина Борково з арміями та завоюваннями Мешка I, залишається спірним. Алагерський не виключає цього, але інші археологи, які брали участь у розкопках, переконані, що це ранньохристиянське кладовище, яке не має військового значення. «В археології дуже рідко можна дозволити собі розкіш пов’язати цвинтар із місцем, де жили поховані там люди», – сказав він. «Тут ми не лише знаємо, що поблизу є фортеця, але й знахідки з цвинтаря підтверджують, що померлі точно були пов’язані з цим поселенням». Можливо, це був звичайний цвинтар, де людей ховали окремо. Можливо, деякі з них були воїнами за збігом обставин, але поки що немає жодних доказів, що пов’язують їх з Мешком I, окрім періоду, в який вони жили (і, можливо, наявності срібла). Незабаром скелети пройдуть антропологічний аналіз, який може розвіяти пелену таємниці.

Сучасний образ Землі, що закріпився у свідомості людства завдяки космічним знімкам, — це сяюча блакитна мармурова куля, прикрашена вихорами білих хмар та масивами зелених і коричневих континентів. Проте ця звична палітра є відносно новим явищем в історії нашої планети. Якби ми могли поглянути на Землю 2,4 мільярда років тому, перед нами постала б зовсім інша, дивовижна картина — світ, забарвлений не в синьо-зелені, а в м’які фіолетові відтінки. Ця ідея, відома як «гіпотеза фіолетової Землі», була запропонована молекулярним біологом Шиладітьєю Дассармою та астробіологом Едвардом Швітерманом і пропонує радикально новий погляд на еволюцію життя. В основі гіпотези лежить припущення, що перші фотосинтезуючі організми на планеті були не зеленими, а фіолетовими, і саме вони докмінували в прадавніх океанах, надаючи всій планеті характерного бузкового відтінку, розповідає T4. Переважна більшість сучасних фотосинтезуючих форм життя, від велетенських дерев Амазонії до мікроскопічних ціанобактерій в океані, завдячують своїм кольором пігменту хлорофілу. Він ефективно поглинає світло в синій та червоній частинах видимого спектра, перетворюючи його на енергію, але відбиває зелене світло, яке ми й бачимо. Це завжди виглядало дещо парадоксально, адже саме зелена частина спектра несе в собі максимум сонячної енергії. Чому ж еволюція обрала шлях ігнорування такого цінного енергетичного ресурсу? Гіпотеза фіолетової Землі пропонує елегантне пояснення. Вона припускає, що до появи хлорофілу життя використовувало інший, хімічно простіший пігмент для збору сонячного світла — ретиналь. На відміну від хлорофілу, ретиналь поглинає саме зелене світло, а відбиває фіолетове та червоне, що в сумі дає пурпуровий колір. Цей механізм не є суто теоретичним; він досі існує у деяких сучасних мікробів, зокрема у солелюбних галобактерій, що процвітають у безкисневих середовищах. Якби ми могли поглянути на Землю 2,4 мільярда років тому, перед нами постала б зовсім інша, дивовижна картина — світ, забарвлений не в синьо-зелені, а в м’які фіолетові відтінки Оскільки ретиналь є простішою молекулою, цілком імовірно, що він з’явився на еволюційній арені раніше за складний комплекс хлорофілу. В умовах ранньої Землі, коли атмосфера була практично позбавлена кисню, організми на основі ретиналю мали ідеальні умови для процвітання. Якщо прадавні океани кишіли цими мікробами, вони б ефективно поглинали найенергетичнішу частину сонячного спектра, залишаючи для інших лише «крихти» — сині та червоні довжини хвиль. Саме в цій вільній екологічній ніші й міг еволюціонувати фотосинтез на основі хлорофілу, який навчився використовувати те світло, що залишалося доступним. Переломний момент настав близько 2,4 мільярда років тому під час так званої Великої кисневої події. Оснащені хлорофілом ціанобактерії почали домінувати. Їхній фотосинтез мав революційний побічний продукт — кисень, який почав насичувати атмосферу, кардинально змінюючи правила гри та прокладаючи шлях для розвитку складного життя. Колись фіолетова Земля поступово поступилася місцем блакитно-зеленій планеті, яку ми знаємо сьогодні. Ця гіпотеза має величезне значення для астробіології та наших пошуків життя за межами Землі. Вона нагадує, що життя не обов’язково має бути синонімом зеленого кольору. Шукаючи біосигнатури на екзопланетах, вчені не повинні обмежуватися лише спектральним слідом хлорофілу. Цілком можливо, що на інших світах домінують форми життя, засновані на інших пігментах, і ці планети можуть бути фіолетовими, помаранчевими або навіть чорними, поглинаючи весь спектр світла своєї зірки. Життя може бути набагато різноманітнішим, ніж ми можемо собі уявити, і історія нашої власної планети є яскравим тому підтвердженням. Читайте також: Вчені показали рідкісну “чотириоку” тварину, яка мешкає на кордоні Кенії та СомаліThe post Не блакитна планета: якого кольору була Земля 2,4 мільярда років тому first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Ліси – це легені планети, вони витягують вуглець з повітря та повертають у нього життя. Однак протягом десятиліть ці життєво важливі екосистеми скорочуються з тривожною швидкістю, замінюючись сільськогосподарськими угіддями, містами та порожніми вирубками. Зі зростанням кліматичної тривоги багато хто вдався до кампаній з посадки дерев та обіцянок висадити мільярди саджанців, щоб відновити зелений покрив Землі. Але що, якщо сама природа вже має найпотужніше рішення? Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature, саме це й передбачає. Дослідники виявили, що до 530 мільйонів акрів вирубаних тропічних лісів – площа більша за Мексику – може відновитися природним шляхом, якщо просто давати спокій. Це природне відродження може поглинути 23,4 гігатонни вуглецю протягом 30 років, що суттєво допоможе глобальним зусиллям у боротьбі зі зміною клімату. Окрім вуглецю, це також може відновити біорізноманіття, покращити якість води та стабілізувати місцевий клімат. Природне відновлення лісів «Посадка дерев у деградованих ландшафтах може бути дорогою. Використовуючи методи природного відновлення, країни можуть досягти своїх цілей відновлення економічно ефективно», – сказала Брук Вільямс з Квінслендського технологічного університету та Інституту обміну потужностями в екологічних рішеннях. «Наша модель може допомогти визначити, де найкраще скористатися цією економією», – додає вона. У дослідженні визначено п’ять країн, які володіють понад половиною цього потенціалу регенерації – Бразилія, Індонезія, Китай, Мексика та Колумбія. Ці країни, багаті на тропічні ландшафти, зараз стоять на межі тихого, природного відновлення. Їхні екологічні умови, включаючи високий вміст вуглецю в ґрунті та близькість до збережених лісів, роблять їх ідеальними ґрунтами для масштабного відновлення. Відстеження відновлення лісів з космосу Ці глобальні зусилля є кульмінацією десятиліть дистанційного зондування та екологічних досліджень. Метью Фаган, експерт з екологічних систем Університету Меріленду, допоміг розробити критично важливий набір даних, використаний у дослідженні. «Ми використали супутникові знімки, щоб визначити мільйони невеликих ділянок, де лісовий покрив з часом збільшувався», – сказав Фаган. «Потім ми за допомогою машинного навчання виключили ділянки, засаджені людьми, зосередившись на природному відновленні». У дослідженні відстежувалися зміни деревного покриву з 2000 по 2012 рік і перевірялося, чи збереглися ці ліси до 2015 року. Результатом став багатий глобальний набір даних, який показує, де природа непомітно відвойовувала землі. Використовуючи ці дані, команда створила прогнозну модель, здатну відображати потенціал регенерації з роздільною здатністю всього 98 футів (30 метрів). Кожен піксель на цифровій карті відображає ймовірність природного відновлення лісів – надзвичайний рівень точності, який допомагає місцевим політикам бачити можливості як на національному, так і на громадському рівнях. Дешевше, ніж садити дерева Посадка дерев часто домінує в екологічній політиці, але це не завжди найкращий чи найефективніший шлях. Дослідження порівнює витрати на активне лісовідновлення з витратами на природне відновлення та виявляє разючу різницю. Відновлення лісів природним шляхом може коштувати всього 5 доларів за акр, тоді як посадка дерев може перевищувати 10 000 доларів за акр на тій самій площі. Дослідники зазначають, що природні відновлені ліси часто мають більше біорізноманіття та залишаються стабільними протягом триваліших періодів, ніж ті, що створені в результаті кампаній з посадки рослин. Такий підхід не означає нічого не робити – він означає створення належних умов для відновлення. Допоміжна природна регенерація може включати видалення інвазивних видів, встановлення огорож для пасовищних тварин або запобігання пожежам. Ці невеликі дії можуть пришвидшити відновлення, дозволяючи природному поширенню насіння та екологічній сукцесії взяти на себе ініціативу. Дослідження показує, що найвищий потенціал відновлення спостерігається в межах 300 метрів від існуючих лісів, де насіння та запилювачі процвітають удосталь. Лісовий ґрунт зберігає таємницю Органічний вуглець ґрунту виявився потужним предиктором успішного відновлення. Території, багаті на органічну речовину, як правило, сприяють розвитку більш стійкої рослинності, тоді як деградовані ґрунти часто уповільнюють відновлення. «Ці фактори, зокрема, здаються дуже добре пояснюють закономірності відновлення, які ми спостерігаємо по всьому світу», – сказав Фаган. Близькість до незайманих лісів також має значення, оскільки сусідні дерева постійно постачають дощ насіння, сприяючи генетичному різноманіттю та допомагаючи створенню складних рослинних угруповань. У планетарному масштабі, якби цим 530 мільйонам акрів дозволили відновитися, вони разом могли б поглинути до 30 гігатонн вуглецю, враховуючи підземну біомасу. Це приблизно на 14 відсотків більше глобального потенціалу поглинання вуглецю порівняно з тим, чого зараз досягають тропічні ліси. Місцеві голоси, вічні ліси Хоча результати дослідження є глобальними, його автори наголошують, що впровадження має залишатися локальним. «Наша мета і наша надія полягає в тому, що це буде використано демократичним чином місцевими жителями, організаціями та населеними пунктами від рівня округу аж до національного рівня, щоб відстоювати, де має відбуватися відновлення», – сказав Фаган. «Люди, які там живуть, повинні відповідати за те, що там відбувається – де і як відновлювати, насправді залежить від місцевих умов». Отримана карта високої роздільної здатності дозволяє особам, що приймають рішення, визначати пріоритетні зони для регенерації, допомагаючи інтегрувати екологічні цілі з економічним плануванням. Карта пропонує не лише інструмент для природоохоронців, але й потенційний план розвитку сільських районів, програм вуглецевих кредитів та управління водними ресурсами. Захист відростання лісів Однак дослідження попереджає, що багато районів з високим потенціалом відновлення стикаються з безпосередніми загрозами. Ліси, що знову відновлюються, можуть бути знову втрачені через сільське господарство, міську забудову або пожежі. Дослідники рекомендують підтримувати місцеві громади за допомогою фінансових стимулів, таких як плата за екосистемні послуги або перевірені схеми вуглецевих кредитів. Але вони також підкреслюють, що нинішні рамки ринку вуглецю рідко враховують природне відновлення лісів, що обмежує фінансову підтримку таких зусиль. Тому сильне місцеве управління, обізнаність громадськості та реформа політики є важливими для захисту цих молодих екосистем. Без довгострокового захисту перспектива природного відродження може зникнути так само швидко, як і здається. Природний план оновлення Якщо навіть частина цього потенціалу буде реалізована, це може зменшити викиди вуглецю майже на 27 відсотків на знеліснених землях. Переваги виходять далеко за рамки кліматичного балансу. Відновлені ліси покращують якість води, стабілізують ґрунт і відновлюють середовища існування для незліченних видів. Для громад, що живуть поблизу, вони відновлюють природні ресурси, зменшують ерозію та повертають стабільність опадів у регіони, які довго страждали від суходію. «Наша модель може допомогти визначити, де найкраще скористатися цією економією», – додав Вільямс. Її слова відображають глибшу істину – що найкращим союзником людства у відновленні балансу Землі можуть бути не нові технології чи величезні плантації, а сама природа.

Знайома картина? Ви приходите додому після напруженого дня, мріючи про відпочинок, а на кухні вас зустрічає самотня брудна тарілка в раковині. Або чашка. Або ціла гора посуду. І всередині миттєво закипає роздратування, яке виливається у гостру претензію до партнера. Здавалося б, дрібниця, але саме такі «тарілкові війни» здатні отруїти атмосферу в домі та перерости у справжній скандал. Та чи справді справа у посуді? Давайте будемо чесними: майже ніколи. Брудна тарілка — це лише верхівка айсберга, видимий симптом значно глибших процесів, що відбуваються у ваших стосунках. Про це пише Pixelinform. Не в тарілці справа: що насправді ховається за побутовими війнами Коли один із партнерів вибухає через побутову дрібницю, він насправді транслює зовсім інше повідомлення. Ця тарілка стає для нього символом. Символом чого? Найчастіше — відчуття несправедливості. В його картині світу це виглядає так: «Я вкладаю в наш спільний дім час, сили та енергію, а мої зусилля не цінують і навіть не помічають». Немитий посуд сприймається не як забудькуватість, а як прояв неповаги та знецінення. Це крик про те, що баланс «брати-давати» порушено, і хтось один відчуває себе не партнером, а обслуговуючим персоналом. За цим роздратуванням ховаються набагато складніші емоції: Втома: хронічна перевтома, коли будь-яка додаткова задача сприймається як остання крапля. Образа: накопичене почуття, що ваші потреби та ваш комфорт ігнорують. Самотність: відчуття, що ви боретеся з побутовими проблемами наодинці, без підтримки та командної гри. Інший партнер, у свою чергу, може щиро не розуміти причини конфлікту. Для нього тарілка — це просто тарілка, яку він збирався помити пізніше. Він не вкладає в неї жодного символічного значення, тому звинувачення здаються йому перебільшеними та ірраціональними. Так і виникає замкнене коло нерозуміння. Від претензій до діалогу: як перетворити сварку на розмову То що ж робити, аби не потонути у морі побутових конфліктів? Головне правило — перестати говорити про посуд і почати говорити про почуття. Замість того, щоб починати розмову з атаки («Ти знову не помив чашку!»), спробуйте використати техніку «Я-повідомлень». Це кардинально змінює динаміку розмови, переносячи фокус зі звинувачення на ваші власні переживання. Порівняйте: замість гострої претензії скажіть: «Коли я бачу брудний посуд після роботи, я почуваюся дуже втомленою та самотньою, ніби вся хатня робота лежить тільки на мені. Мені потрібна твоя допомога і підтримка». Такий підхід не викликає бажання захищатися, а навпаки, спонукає до співчуття та пошуку спільного рішення. Важливо також обрати правильний час для розмови — не в моменті гострого роздратування, а коли ви обоє спокійні та готові слухати один одного. Можливо, виявиться, що ваш партнер був завалений терміновим робочим завданням або просто погано себе почував. Отже, наступного разу, коли брудна тарілка спробує спровокувати чергову бурю, зупиніться на мить. Запитайте себе: «Що я відчуваю насправді? Про що я хочу сказати?». Це не про ідеальну чистоту, а про повагу, турботу та відчуття команди. Іноді розмова про свої почуття, розпочата через звичайну чашку, може зробити для стосунків набагато більше, ніж ідеально вимита кухня. Адже справжня близькість будується не на стерильності, а на вмінні чути та розуміти один одного. Не в тарілці справа: правда, яку пари не хочуть визнавати читайте на сайті Pixel.inform.

На вузькій смужці землі, що простягається вздовж неспокійного кордону між Кенією та Сомалі, мешкає одна з найрідкісніших і найзагадковіших антилоп у світі — хірола. Ця дивовижна тварина, науково відома як Beatragus hunteri, стоїть на межі повного зникнення, а її історія є трагічним свідченням того, як швидко крихкий екологічний баланс може бути зруйнований. Колись тисячні стада цих граційних створінь вільно блукали луками регіону, але сьогодні їхня популяція скоротилася до критичної позначки — менше 500 особин, пише T4. Своє прізвисько «чотириока антилопа» хірола отримала через виразні темні плями під її справжніми очима. Здалеку створюється ілюзія додаткової пари очей, однак при ближчому розгляді стає зрозуміло, що це добре розвинені преорбітальні залози. Такі залози притаманні багатьом іншим парнокопитним, зокрема оленям, вівцям та козам, і виконують життєво важливу функцію. Вони виділяють пахучий секрет, який тварини використовують для мічення своєї території, залишаючи хімічні сигнали для інших представників виду. Більш поширена назва, хірола, походить від сомалійського слова Arawla, що описує рудувато-коричневий колір її шерсті. У культурі місцевих скотарських громад ця антилопа традиційно вважалася доброю ознакою, що віщувала процвітання для худоби. Своє прізвисько «чотириока антилопа» хірола отримала через виразні темні плями під її справжніми очима. Здалеку створюється ілюзія додаткової пари очей, однак при ближчому розгляді стає зрозуміло, що це добре розвинені преорбітальні залози. Автор фото: Джеймс Проберт. На жаль, ці добрі ознаки майже зникли з африканських саван. Ще у 1970-х роках популяція хірол налічувала близько 15 000 особин, але у 1980-х роках сталася катастрофа. Епідемія чуми великої рогатої худоби, надзвичайно заразного вірусного захворювання, спустошила не лише поголів’я свійських тварин, але й завдала нищівного удару по дикій фауні. Хірола виявилася надзвичайно вразливою до цього вірусу, і за короткий проміжок часу епідемія знищила від 85 до 90 відсотків усієї популяції. Ситуацію ускладнює той факт, що у світі не існує жодної популяції хірол у неволі; ті кілька сотень тварин, що залишилися в дикій природі, є останніми представниками свого виду. Хоча сама чума великої рогатої худоби була успішно ліквідована в усьому світі — ставши лише другим вірусним захворюванням в історії, викоріненим людиною після віспи, — популяція хірол так і не змогла відновитися. Причини цього комплексні. Основною перешкодою є деградація їхнього природного середовища існування. Протягом останніх десятиліть трав’янисті луки, що є основою раціону хірол, поступово заростають деревами та чагарниками. Це призвело до того, що антилопи опинилися витісненими на менш ніж 5 відсотків свого історичного ареалу, що різко обмежує їхній доступ до їжі та простору. Додатковий тиск створюють хижаки та конкуренція за пасовища з домашньою худобою. Хоча сама чума великої рогатої худоби була успішно ліквідована в усьому світі — ставши лише другим вірусним захворюванням в історії, викоріненим людиною після віспи, — популяція хірол так і не змогла відновитися. Для боротьби з цією загрозою природоохоронні організації, такі як Hirola Conservation Programme, активно співпрацюють з місцевими громадами та урядами. Їхні зусилля спрямовані на створення та захист понад 400 тисяч гектарів нового середовища існування для хірол, а також на відновлення деградованих луків. Шлях до відновлення колишньої чисельності цих унікальних тварин буде довгим і складним, але завдяки невпинним зусиллям науковців та місцевих жителів є надія, що дивна «чотириока» антилопа не зникне назавжди, а її повернення знову стане доброю ознакою для земель на кордоні Кенії та Сомалі. Читайте також: Вчений передбачив кінець людстваThe post Вчені показали рідкісну “чотириоку” тварину, яка мешкає на кордоні Кенії та Сомалі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Новий аналіз зразків місячного ґрунту, зібраних під час місій NASA «Аполлон», привів до відкриття, яке може змінити наше розуміння хімічного складу Місяця — і навіть ранньої історії Сонячної системи. Група дослідників із Массачусетського технологічного інституту повідомила про виявлення слідів екзотичного елемента, який раніше не фіксувався ні у місячних, ні у земних породах. Відкриття стало можливим завдяки застосуванню нових методів спектроскопії надвисокої роздільної здатності, які дозволили виявити хімічні «підписи» атомів, що не могли бути зафіксовані під час попередніх аналізів у 1970-х роках. За словами вчених, цей елемент може бути нестабільною ізотопною формою важких металів, що виникли під час екстремальних термоядерних процесів у ранньому Сонячному диску. Дослідники зазначають, що подібна ізотопна аномалія могла зберегтися на Місяці завдяки його геологічній стабільності. Земля, натомість, через активну тектоніку й атмосферні процеси втратила більшість первинних слідів цих рідкісних елементів. Саме тому місячні зразки стали унікальним архівом найдавніших процесів, що формували планети. Команда також порівняла знайдені підписи із даними про метеорити й виявила дивовижну схожість із позасонячними об’єктами, що свідчить про можливе внесення цього елемента міжзоряним пилом. Це відкриває гіпотезу, що деякі матеріали, з яких утворилися Земля й Місяць, могли мати міжгалактичне походження. NASA планує використати отримані результати при аналізі нових зразків, які доставить місія Artemis. Якщо існування цього елемента підтвердиться, воно стане доказом того, що Місяць є не лише геологічним, а й космохімічним літописом еволюції нашої системи. Дослідження опубліковане в журналі Geophysical Research: Planets.

Картопля — ворог стрункості? Десятиліттями ми чули це твердження, звинувачуючи улюблений овоч у зайвих кілограмах через високий вміст вуглеводів. Але що, якщо я скажу вам, що картопля може стати вашим надійним союзником у боротьбі за здорову вагу? Звучить парадоксально, чи не так? Сучасна дієтологія переглядає свої погляди, і виявляється, що вся справа не в самому продукті, а в тому, як ми його готуємо та споживаємо. Забудьте про стереотипи — настав час відкрити для себе картоплю з абсолютно нового, корисного боку. Про це пише Pixelinform. Секретна зброя: що таке резистентний крохмаль? Головний герой нашої історії — резистентний (або стійкий) крохмаль. На відміну від звичайного крохмалю, який швидко розщеплюється на цукри, цей тип вуглеводів поводиться в нашому організмі скоріше як клітковина. Він проходить через шлунок і тонкий кишківник у незмінному вигляді, досягаючи товстого кишківника, де стає поживою для корисних бактерій. Які переваги це нам дає? По-перше, він забезпечує тривале відчуття ситості, допомагаючи контролювати апетит і уникати перекусів. По-друге, оскільки він не засвоюється повністю, ми отримуємо з нього менше калорій. А найцікавіше те, що кількість резистентного крохмалю в картоплі значно зростає після її приготування та охолодження. Так, звичайна варена картопля, залишена в холодильнику на ніч, стає набагато кориснішою! Від ворога до друга: практичні поради То як же перетворити картоплю на свого союзника? Все просто: потрібно змінити підхід до її приготування. Забудьте про фритюрницю та сковорідку з великою кількістю олії. Смажена картопля, чіпси та пюре з маслом і вершками — це справді калорійні бомби, які втрачають майже всю свою користь. Ваш вибір — це щадні методи термічної обробки. Ось кілька ідей, як включити здорову картоплю до свого раціону: Відварювання «в мундирі». Так зберігається максимум вітамінів та мінералів, зокрема калій, який допомагає виводити зайву рідину та боротися з набряками. Запікання. Запечена в духовці картоплина без олії, лише з травами та спеціями — це ідеальний гарнір або самостійна страва. Охолоджені салати. Використовуйте охолоджену відварену картоплю як основу для легких салатів з овочами, зеленню та заправкою на основі йогурту чи оливкової олії. Холодний гарнір. Приготуйте картоплю заздалегідь і подавайте її холодною до риби чи м’яса. Пам’ятайте про помірність: порція розміром з ваш кулак буде цілком достатньою. Поєднуйте картоплю не з жирними соусами, а з білком (курка, риба, яйця) та великою кількістю свіжих овочів. Отже, чи варто боятися картоплі? Абсолютно ні. Цей доступний і смачний продукт, багатий на калій, вітаміни С та групи В, може і повинен бути частиною збалансованого раціону. Головне — підходити до його споживання з розумом, обираючи правильні методи приготування та контролюючи розмір порцій. Дозвольте картоплі знову зайняти почесне місце на вашому столі, але вже в новій, здоровій ролі. Як їсти картоплю й худнути: про це майже ніхто не знає читайте на сайті Pixel.inform.

Компанія HP анонсувала спеціальну версію ігрового ноутбука Omen 16, яка орієнтована на шанувальників популярної гри Runeterra. Головною особливістю новинки став чорно-золотий дизайн, унікальні декоративні елементи та приховані посилання до світу гри. Такий стиль робить модель не просто потужним пристроєм, а й колекційним варіантом. З технічного боку пристрій пропонує такі характеристики: ПроцесорIntel Core i7-14650HXВідеокартаNVIDIA GeForce RTX 5070 з 8 GB відеопам’ятіОперативна пам’ять32 GBSSD накопичувач1 TB Також доступні варіанти дисплея WQXGA з частотою оновлення 240 Hz і яскравістю 500 нит або 2K з частотою 165 Hz. Обидва екрани IPS, з покриттям sRGB та адаптивною частотою. Що стосується охолодження та продуктивності, пристрій має оновлену системою відведення тепла з ефективними кулерами та зниженням шуму. Вбудовані функції типу Omen AI самостійно підбирають параметри роботи, а режим Unleashed дозволяє розкрити пристрій максимум, підвищуючи частоту кадрів. Щодо роз’ємів: є один USB-C з підтримкою DisplayPort 1.4 і функцією PD, три USB-A, HDMI 2.1, мережевий роз’єм RJ-45 і аудіовиход. Що стосується бездротового підключення, є вибір між Wi-Fi 6E (Intel) та Wi-Fi 6 (Realtek) плюс Bluetooth 5.3/5.4. Місткість батареї становить 83 Вт·г, а функція швидкої зарядки, за заявою виробника, дозволяє заповнити до 50 відсотків заряду приблизно пів години. Вага моделі складає близько 2.43 кг. Також компанія заявляє, що при виробництві використовували перероблені матеріали: частина пластику у клавішах та механізмах виготовлена ​​із вторинної сировини або океанічного пластику. Обмежена версія ноутбука одержала назву League of Legends Limited Edition. Новинка вже скоро буде доступна в США через офіційний сайт компанії і придбати ноутбук можна буде за ціною від $1700 за базову версію. Так як це лімітована версія, мабуть, партія буде невеликою. Також поки що невідомо, чи з’явиться модель за межами США, але з огляду на популярність бренду та гри можливий вихід на інші ринки.

Відколи людство усвідомило себе як розумний вид, воно пройшло складний шлях від геоцентричного світогляду до розуміння своєї скромної ролі у безмежному космосі. Це усвідомлення, хоч і могло здатися розчаруванням для нашого виду, насправді стало ключем до глибшого пізнання Всесвіту. Припущення, що ми не займаємо унікального положення, а Всесвіт є однорідним та ізотропним, лягло в основу Принципу Коперника. Цей принцип виявився надзвичайно плідним, дозволивши розробити космологічні моделі, такі як метрика Фрідмана-Леметра-Робертсона-Вокера, що описує розширення Всесвіту, та передбачити існування космічного мікрохвильового фону, що згодом було підтверджено спостереженнями. Як пояснював фізик Альберт Стеббінс, Космологічний принцип є ще сильнішим твердженням: не існує жодних особливих місць у Всесвіті, а отже, закони фізики та вигляд космосу є однаковими скрізь. Це дозволяє нам, дивлячись на далекі галактики, бачити минуле Всесвіту, оскільки їхнє минуле ідентичне нашому, пише T4. Поряд із цим існує антропний принцип, який стверджує, що ми можемо спостерігати лише такий Всесвіт, який здатен підтримувати життя. Можливо, існує безліч інших всесвітів з іншими законами, але ми, як свідомі спостерігачі, за визначенням, знаходимося саме тут. Однак, що станеться, якщо застосувати Принцип Коперника не до простору, а до часу? Ця ідея привела до виникнення суперечливого, але логічно послідовного висновку, відомого як «катастрофа Картера» або «Аргумент Судного дня». Вперше сформульований австралійським астрофізиком Брендоном Картером, цей аргумент стверджує, що ми не повинні вважати наш момент в історії людства особливим. Якщо припустити, що за весь час існування людства народиться скінченна кількість людей, то статистично найбільш імовірно, що ми народилися десь у середині цього часового відрізку, а не на самому його початку чи наприкінці. Астрофізик Дж. Річард Готт у 1993 році формалізував цю ідею математично. Якщо припустити, що наше нинішнє положення в часі є випадковою точкою між початком і кінцем існування певного явища, то можна зробити ймовірнісне передбачення щодо його майбутньої тривалості. Якщо tминулого​ — це час, що вже минув від початку явища, а tмайбутнього​ — час, що залишився до його кінця, то з 95% рівнем довіри виконується співвідношення:1/39⋅tминулого​<tмайбутнього​<39⋅tминулого​. Якщо припустити, що за весь час існування людства народиться скінченна кількість людей, то статистично найбільш імовірно, що ми народилися десь у середині цього часового відрізку, а не на самому його початку чи наприкінці Це рівняння означає, що тривалість існування чогось у минулому дає нам уявлення про його стійкість та ймовірну тривалість у майбутньому. Щоб перевірити цю гіпотезу на практиці, Готт застосував її до подій, кінець яких вже відомий. У 1969 році він відвідав Берлінську стіну, яка на той момент проіснувала 8 років. Застосовуючи своє рівняння, він міг би передбачити, що з 95% ймовірністю вона проіснує ще від кількох місяців до 312 років. Стіна впала через 20 років, що потрапляє в цей довірчий інтервал. Застосовуючи той самий аналіз до Стоунхенджа, який на момент його візиту простояв 3900 років, рівняння передбачає, що він існуватиме ще довго, що ми і спостерігаємо. Важливо розуміти, що візит Готта не спричинив падіння стіни; просто час його візиту виявився нічим не примітним моментом в її історії. Застосування цього ж принципу до всього людства дає тривожні результати. Оцінюючи загальну кількість людей, які народилися до сьогодні, Готт розрахував, що очікувана загальна кількість людей, які ще мають народитися, становить від 1,8 мільярда до 2,7 трильйона з 95% рівнем довіри. Враховуючи сучасні темпи народжуваності, нижня межа в 1,8 мільярда може бути досягнута лише за кілька десятиліть. Це не означає неминучу катастрофу, але ставить нас у статистично незручне становище: ми живемо в епоху демографічного вибуху, який, згідно з цією логікою, знаходиться дуже близько до кінця загальної історії людства. Щоб виживання нашого виду продовжилося до верхньої меї, що становить близько 7,8 мільйона років, середній рівень народжуваності мав би знизитися більш ніж у 400 разів. Звісно, цей аргумент має суттєві обмеження. Він є суто імовірнісним і не враховує непередбачувані фактори, такі як технологічні прориви, що можуть подовжити наше життя, або, навпаки, глобальні катастрофи. Крім того, виникає фундаментальна проблема визначення «класу спостерігачів»: чи слід включати в розрахунок наших предків-гомінідів, чи майбутніх кіборгів? Незважаючи на ці недоліки, Аргумент Судного дня залишається потужним інтелектуальним інструментом, що змушує нас замислитися про наше місце не лише у просторі, а й у часі, та про крихкість нашого існування. Не пропустіть: Вчені назвали домашню тварину, яка уповільнює старіння у жінокThe post Вчений передбачив кінець людства first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Єгипетські археологи зіткнулися з новою загадкою, яка нагадує легенди про «прокляття фараонів». Під час планової перевірки однієї з гробниць у некрополі Саккара дослідники виявили, що фрагмент стародавнього настінного розпису — витвір, якому понад 3 000 років — зник безслідно. Картина прикрашала стіну усипальниці, відомої серед місцевих як «гробниця прокляття», через серію нещасних випадків, які супроводжували її розкопки ще з середини XX століття. Фреска зображувала сцену жертвопринесення та мала велике значення для розуміння релігійних обрядів Єгипту доби Нового царства. Її збереженість була унікальною — барвники, зроблені з мінералів, залишалися яскравими навіть після тисячоліть. Тому новина про її зникнення викликала серйозне занепокоєння серед фахівців. Міністерство туризму та старожитностей Єгипту оголосило про початок розслідування, щоб визначити, чи йдеться про крадіжку, пошкодження або природне руйнування. Цікаво, що дослідники зафіксували дивні зміни в самому приміщенні гробниці. Частина піщаника, на якій була створена фреска, здавалася свіжо обваленою, хоча гробницю не відкривали понад п’ять років. Науковці припускають, що мікроколивання ґрунту або зміни вологості могли призвести до часткового осипання стін. Водночас місцеві мешканці говорять про «повернення прокляття», яке нібито переслідує тих, хто турбує давні могили. Попри містику, фахівці прагнуть знайти наукове пояснення події. За словами археолога Ахмеда Ель-Хаміді, який працює на місці, не можна виключати і людський фактор. Єгипет неодноразово стикався з незаконним обігом старожитностей, а чорний ринок артефактів оцінюється у сотні мільйонів доларів. Вчені планують використати лазерне 3D-сканування та георадар, щоб визначити, чи залишилися сліди фарбових пігментів або прихованих фрагментів під шаром породи. Якщо фреску не вдасться знайти, дослідники відновлять її з архівних фотографій і цифрових копій, зроблених під час попередніх розкопок. Зникнення цього твору мистецтва нагадує, наскільки крихкими є наші зв’язки з минулим. Кожен такий випадок — це не лише втрата для археології, а й нагадування про необхідність більш суворої охорони культурної спадщини. І хоч легенди про «прокляття фараонів» лишаються міфом, історія гробниці знову ожила, пробудивши страх, цікавість і повагу до таємниць Стародавнього Єгипту.