У світі давніх хижаків, що колись панували на Землі, дві гігантські постаті викликають особливе захоплення: величний тиранозавр рекс, сухопутний цар крейдового періоду, і жахливий отодус мегалодон, неперевершений володар океанів міоцену. Хоча ці два найбільші хижаки, ймовірно, ніколи не зустрічалися у реальному житті – мегалодон з’явився лише через 40 мільйонів років після вимирання T. rex, і, по суті, був гігантською рибою, на відміну від сухопутного динозавра, що, ймовірно, вмів плавати, – їхня уявна битва завжди розпалювала уяву. Проте, замість обговорювати їхню бойову тактику, давайте заглибимося у їхні скам’янілості, щоб вирішити одвічне питання: у кого з них були більші зуби? Усі деталі у матеріалі T4. Щоб з’ясувати це, ми звернулися до провідних експертів. У одному кутку — палеобіолог, професор Кеншу Шімада з Університету ДеПоля, чиї дослідження зосереджені на палеобіології акул та інших морських хребетних “ери динозаврів”, і який зробив багато знахідок мегалодонів. В іншому кутку — доцент Крістін Брінк, палеонтолог хребетних з Університету Манітоби, яка вивчає еволюцію та розвиток зубів і кісток від динозаврів до ящірок. Зуб мегалодона проти зуба великої білої акули. Автор зображення: Jeff Rotman/Alamy. Найбільші мегалодони, згідно з дослідженнями Шімади 2025 року, могли сягати приголомшливих 24,3 метрів у довжину, хоча раніше вважалося, що вони були близько 15 метрів. Через мізерність скам’янілостей, ми досі не знаємо точно, як вони виглядали, але їхній колосальний розмір, можливо, був адаптацією до холодного середовища. Їхні щелепи були настільки широкими (2,7 на 3,4 метра), що могли проковтнути таксі, і були вкриті 276 зубами. “Найбільші акулячі зуби у сучасному світі – це зуби великої білої акули, максимальна вертикальна висота яких сягає приблизно 6 сантиметрів”, – пояснює Шімада. “Проте вони значно менші порівняно з зубами мегалодона, висота найвищих відомих зубів якого трохи перевищує 16 см”. З іншого боку, тиранозавр рекс, особливо такі екземпляри, як Сью з Музею Філда, мав зуби, довжина яких оцінюється від 19 до 30,5 сантиметрів. Цей діапазон враховує різницю між коронкою (видимою частиною) і коренем зуба. Згідно з дослідженням 2017 року, зуби T. rex мали довжину коронки до 18 сантиметрів, а об’єм – 138 кубічних сантиметрів, що робить їх найбільшими зубами серед усіх відомих динозаврів. Таким чином, навіть без врахування того, що мегалодон не був динозавром, його зуби все одно поступаються могутнім зубам тиранозавра За даними експертів, тиранозавр рекс мав більші зуби: найбільші відомі зуби мегалодона сягали трохи більше 16 см, тоді як у тиранозавра рекса довжина коронки зубів могла досягати 18 см (а загальна довжина з коренем – до 30,5 см), що робить його володарем найбільших зубів серед динозаврів та перевершує зуби мегалодона. Джерело зображеня: Reddit Зуби тварини є чудовим джерелом інформації про її поведінку. Хоча про мегалодона ще багато чого невідомо, хімічний аналіз зубів показав, що ці акули були опортуністичними суперм’ясоїдами. У випадку з T. rex, його величезні зуби відображають його любов до гризіння інших динозаврів, включаючи кістки. “Зуби T. rex міцніші, ніж у інших менших тероподів, і можуть витримувати сильніші навантаження”, – пояснює Брінк. “Вони, ймовірно, могли розчавлювати кістки, тоді як менші види, ймовірно, використовували свої зуби для розрізання плоті”. Дослідження зростання зубів тероподів, таких як горгозавр та альбертозавр, показують, що їхні зуби стають міцнішими в міру зростання, що свідчить про зміну раціону з віком. Раніше вважалося, що T. rex мав незвичайну закономірність зменшення кількості зубів у міру зростання, оскільки “молоді особини” T. rex мали більше зубів, ніж дорослі. Проте нещодавно було виявлено, що ці молоді особини насправді належать до зовсім іншого виду — Nanotyrannus. “Таким чином, багато тенденцій зростання, які інтерпретувалися для T. rex, зараз є неправильними, і ми насправді мало що знаємо про дитинчат T. rex”, – зазначає Брінк. “Можливо, що кількість зубів у T. rex залишалася незмінною або збільшувалася, а зуби ставали більшими внаслідок росту, як і у будь-якої іншої рептилії, але ми поки що не знаємо. Рептилії, включаючи динозаврів, безперервно замінюють свої зуби протягом життя, тому щоразу, коли вони втрачають зуби, це можливість для наступного покоління зубів бути трохи більшими”. Отже, браво, тиранозавре! Цей раунд ти виграв. Твої зуби виявилися більшими та міцнішими, ніж у мегалодона, демонструючи адаптації до нищівного стилю полювання. Читайте також: На Землі досі живе тварина, яка виглядає як динозавр (ФОТО) The post Мегалодон проти тиранозавра: у кого були найбільші зуби first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Вчені, які постійно досліджують природні джерела, що сприяють здоров’ю та контролю ваги, все частіше звертають увагу на куркуму — яскраво-жовту спецію, яка є ключовим інгредієнтом багатьох страв південноазійської кухні. Хоча окремі дослідження довго давали неоднозначні результати, недавній комплексний метааналіз показав, що активна сполука куркуми, куркумін, дійсно може сприяти скромному, але значущому схудненню, особливо у людей з метаболічними порушеннями, пише Pixelinform. Дослідники провели систематичний огляд рандомізованих контрольованих досліджень, зосередивши увагу на дорослих із переддіабетом або діабетом 2 типу, які приймали куркуму або куркумін як добавку. Комбіновані результати показали, що в порівнянні з групою, яка приймала плацебо, учасники, які вживали куркумін, досягли середньої втрати ваги близько 1,9 кілограма. Більш того, люди з індексом маси тіла (ІМТ) нижче 30 демонстрували трохи кращий результат, втрачаючи в середньому 2,2 кг. Цей ефект схуднення пов’язують не стільки з прямим “спалюванням” жиру, скільки з впливом куркуміну на метаболічні процеси та запалення. Куркумін є потужним поліфенолом з вираженими протизапальними та антиоксидантними властивостями. Ожиріння, особливо центральне (жир навколо талії), часто супроводжується хронічним низькоінтенсивним запаленням, яке порушує нормальну роботу інсуліну та лептину (гормону ситості). Куркумін може допомогти: Покращити чутливість до інсуліну та рівень глюкози, що є ключовим фактором у людей з діабетом та переддіабетом. Зменшити запалення, яке пов’язане з набором ваги. Потенційно впливати на термогенез (процес спалювання калорій для виробництва тепла) та апетит. Важливо, що дослідження виявило значний вплив куркуміну саме на обхват талії та стегон, навіть якщо його вплив на загальний ІМТ і відсоток жиру в організмі був невеликим. Наприклад, у людей із переддіабетом спостерігалася середня втрата ваги 2,5 кг та зменшення обхвату талії майже на 3 см. Вчені зазначають, що навіть такі невеликі поліпшення центрального ожиріння мають значний вплив на зниження метаболічного та серцево-судинного ризику. Варто пам’ятати, що куркума — це не “чарівна пігулка”. Вона є ефективною допоміжною речовиною, особливо при застосуванні у вищих дозах (понад 1500 мг на день) та протягом тривалого періоду (більше 22 тижнів), як показано в деяких дослідженнях. Для максимального засвоєння куркуміну рекомендується вживати його разом із чорним перцем, оскільки компонент перцю — піперин — може збільшити біодоступність куркуміну на 2000%. Втім, для значного та стійкого схуднення куркума має використовуватися як частина комплексної стратегії, що включає дієту та фізичні вправи. Секретна зброя проти зайвої ваги: вчені розкрили несподівану властивість однієї спеції читайте на сайті Pixel.inform.

Історія Стародавнього Єгипту, сповнена величі, загадок та колосальних досягнень, традиційно асоціюється з правлінням могутніх чоловіків-фараонів, чиї імена увійшли в легенди. Проте, нові археологічні та історичні дослідження проливають світло на період, коли звичний порядок був порушений, і жінка зайняла найвищий трон, змінивши багатовікову традицію. Вчені, спираючись на нові знахідки та переосмислення давніх текстів, впевнено називають ім’я цієї жінки, яка стала першим фараоном Єгипту, порушивши монополію чоловіків на це сакральне право: це була Нейтхотеп або Нейт-хотеп, розповідає T4. Довгий час вважалося, що першою жінкою-фараоном була Хатшепсут, яка правила у XVIII династії, або ж деякі інші цариці, які тимчасово обіймали регентство. Однак Нейтхотеп випередила їх на тисячоліття. Її ім’я, що означає “Нейт (богиня) задоволена”, походить з часів І династії Єгипту, приблизно 3100-2900 років до нашої ери. Цей період, відомий як Раннє царство, був часом формування єгипетської державності, об’єднання Верхнього та Нижнього Єгипту та встановлення основ фараонської влади. Нейтхотеп була царицею-консортом, дружиною засновника І династії — фараона Менеса (або Нармера, ці імена часто асоціюються з одним і тим же правителем, який об’єднав Єгипет). Традиційно, роль цариці полягала у підтримці чоловіка-фараона та забезпеченні продовження династії. Проте, обставини після смерті Менеса (або Нармера) та сходження на престол його наступника, фараона Джера, залишаються предметом дискусій. Саме в цей перехідний період, за даними археологічних відкриттів, Нейтхотеп, ймовірно, взяла на себе повну владу. Фрагмент алебастру з іменем цариці Нейт-хотеп. Хуан Р. Лазаро – Джерело фото Хуана Р. Лазаро. Ліцензія CC BY 2.0. Докази її унікального статусу були знайдені в її гробниці в Накаді, а також на інших артефактах тієї епохи. На кількох артефактах, зокрема на печатках з гробниці фараона Джера в Абідосі, були виявлені її ім’я та титули, що вказують на її пряму асоціацію з правлінням і навіть, можливо, на її роль як регентки або прямої правительки. Деякі дослідники інтерпретують ці знахідки як підтвердження того, що Нейтхотеп тимчасово, але повноцінно виконувала функції фараона, особливо в період після смерті Менеса і до повного утвердження Джера. Це могло бути критично важливим для стабілізації молодої держави та забезпечення плавної передачі влади. Її ім’я на артефактах, поруч із символами царської влади, відрізнялося від звичайних титулів цариць, вказуючи на тимчасове, але легітимне право керувати. Таким чином, Нейтхотеп постає перед нами не просто як дружина могутнього правителя, а як жінка, яка у вирішальний момент історії Єгипту взяла на себе відповідальність за долю об’єднаної країни, ставши першою в довгому ряду жінок, які, попри патріархальні традиції, змогли піднятися на вершину влади у стародавній цивілізації. Її правління, хоч і, ймовірно, коротке, заклало прецедент для майбутніх цариць і фараонів, демонструючи, що сила та здатність керувати не обмежуються гендерними рамками. Читайте також: Археологи розкрили моторошну правду про гробницю Тутанхамона: чого Говард Картер боявся більше за “прокляття”The post Вчені назвали ім’я жінки, яка стала першим фараоном Єгипту: до неї це право належало лише чоловікам first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Майбутнє смартфонів від Apple завжди оповите ореолом таємниці та очікування, адже компанія працює над наступними поколіннями iPhone задовго до їхнього офіційного анонсу. Серія iPhone 18, яка, за чутками, ознаменує суттєву зміну у циклі випуску продуктів Apple, вже зараз обростає численними припущеннями щодо революційних змін. Хоча моделі iPhone 18 та 18e очікуються навесні 2027 року, флагмани iPhone 18 Pro, iPhone 18 Pro Max та потенційний iPhone Fold, ймовірно, побачать світ вже у вересні 2026 року. Ось десять причин, чому варто чекати на ці пристрої, пише T4. 1. Еволюція дизайну з уніфікованою естетикою Очікується, що лінійка iPhone 18 Pro збереже загальний дизайн iPhone 17 Pro, включаючи ідентичну систему задньої камери з піднятим “плато” та трьома лінзами. Розміри дисплеїв також залишаться незмінними – 6,3 та 6,9 дюйма. Проте Apple, ймовірно, відмовиться від поточного двоколірного вигляду задньої частини корпусу на користь більш цілісної естетики, мінімізувавши різницю в кольорі між склом Ceramic Shield 2 та алюмінієвою рамкою для уніфікованого зовнішнього вигляду. 2. Товще шасі для більшої автономності Чутки свідчать, що корпус iPhone 18 Pro Max буде трохи товщим, що може збільшити його вагу до 243 грамів. Найімовірніша причина такого збільшення — впровадження більшого акумулятора, що обіцяє значне збільшення часу автономної роботи, задовольняючи зростаючі потреби користувачів, зазначає Macrumors. 3. Зменшений Dynamic Island та шлях до Face ID під дисплеєм Питання про Face ID під дисплеєм залишається відкритим, але консенсус чуток сходиться на тому, що iPhone 18 Pro матиме зменшений Dynamic Island. Завдяки новим технологіям мініатюризації фронтальної камери Apple прагне до меншого вирізу, що стане кроком до майбутнього повноекранного дизайну. 4. Революційний чіп A20 Pro на 2-нм техпроцесі Моделі iPhone 18 Pro оснастять чіпом Apple A20, виготовленим за 2-нм техпроцесом TSMC. Це обіцяє приблизно 15-відсоткове збільшення швидкості та на 30 відсотків кращу енергоефективність порівняно з A19. Крім того, використання технології WMCM від TSMC означає інтеграцію оперативної пам’яті безпосередньо на ту ж пластину, що й процесор, що призведе до швидшої продуктивності та довшого часу роботи від батареї. 5. Власний модем C2 для незалежності та швидкості Apple планує інтегрувати свій модем C2 наступного покоління, який замінить модем C1 (дебютував у iPhone 16e). Очікується, що C2 забезпечить вищу швидкість, покращену енергоефективність та підтримку mmWave 5G у Сполучених Штатах, що є частиною довгострокової стратегії Apple щодо зменшення залежності від Qualcomm. 6. Новий сенсор камери від Samsung Вперше в історії iPhone може отримати сенсор зображення від Samsung. Тришаровий багатошаровий сенсор PD-TR-Logic об’єднає три шари схеми, що покращить швидкість реагування камери, зменшить шум і розширить динамічний діапазон, обіцяючи значне покращення якості фотографій. 7. Змінна діафрагма для камер DSLR-рівня Обидві моделі iPhone 18 Pro, за чутками, отримають основну задню камеру зі змінною діафрагмою – функцію, раніше доступну переважно в DSLR-камерах. Це дозволить користувачам вручну регулювати отвір об’єктива, забезпечуючи більше контролю над глибиною різкості, кращі знімки при слабкому освітленні та плавніше розмиття фону. 8. 5G Супутниковий інтернет: зв’язок без меж Apple планує інтегрувати підтримку мереж 5G, що працюють через супутники, а не наземні вежі. Це дозволить майбутнім iPhone отримати повне підключення до Інтернету через супутник, виходячи за рамки нинішніх обмежених функцій екстреної допомоги, що відкриває нові можливості для зв’язку в будь-якій точці планети. 9. Спрощене керування камерою з розумною економією Apple, як повідомляється, працює над спрощенням дизайну кнопки керування камерою, видаливши ємнісний сенсорний шар та залишивши лише розпізнавання тиску. Це не лише дозволить заощадити кошти на виробництві, але й зробить ремонт дешевшим, зберігаючи при цьому повну функціональність. 10. Нові кольори: бордовий, коричневий та фіолетовий Ходять чутки, що Apple тестує три нові кольори для моделей iPhone 18 Pro: бордовий (перший червоний відтінок для моделей Pro/Pro Max, крім (PRODUCT)RED), коричневий (чого ніколи не було в iPhone) та фіолетовий (насичений відтінок, відмінний від попереднього). Це додасть свіжості та нових можливостей для персоналізації.The post 10 причин відкласти покупку iPhone до наступного року first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

Apple розкрила деталі своєї технології виробництва корпусів Apple Watch Series 11 і Ultra 3. На відміну від традиційних методів, корпуси для цих годинників виготовляються методом 3D-друку з ретельно переробленого титанового порошку, що дозволяє вдвічі скоротити кількість відходів сировини порівняно зі стандартним фрезеруванням. Для створення одного корпусу використовується понад 900 шарів матеріалу завтовшки 60 мікронів кожен (1 мікрон дорівнює 0,001 міліметра). Титановий порошок, який застосовується, на 100% складається з переробленої сировини, а його хімічний склад спеціально коригується для зниження вмісту кисню, оскільки це необхідно для запобігання загорянню або вибуху під дією високих температур. Як пише The Verge, перехід на 3D-друк дозволив Apple скоротити обсяг споживання титанової сировини для корпусів годинників удвічі та заощадити близько 400 метричних тонн металу лише цього року. Компанія також застосувала аналогічну технологію під час виробництва USB-C-роз’єму в iPhone Air. За словами Сари Чандлер (Sarah Chandler), віце-президентки Apple з питань навколишнього середовища та інновацій у ланцюжку постачання, компанія впроваджує такі рішення не заради поодинокого експерименту, а щоб згодом перевести на них усю виробничу систему. «Ми ніколи не робимо щось просто так — ми робимо це так, щоб це стало принципом роботи всієї системи», — наголосила Чандлер.

Масштабний геомагнітний супершторм у травні 2024 року дав науковцям безпрецедентну можливість побачити, як плазмовий щит Землі руйнується та повільно відновлюється під дією екстремального сонячного тиску. Використовуючи ідеально розташований супутник Arase, дослідники спостерігали, як плазмосфера стискається до частки свого звичного розміру й відновлюється протягом кількох днів — значно довше, ніж очікувалося. Наслідки шторму проявилися у вигляді вражаючих низькошировинних полярних сяйв, а також збоїв у роботі супутників, GPS і систем зв’язку. Геомагнітні супершторми та подія Дня матері 2024 року Геомагнітний супершторм — це один із найпотужніших видів космічної погоди, який виникає, коли Сонце обрушує на Землю величезні порції енергії та потоки заряджених частинок. Події такої сили трапляються рідко — приблизно раз на 20–25 років. 10–11 травня 2024 року Земля пережила найінтенсивніший супершторм більш ніж за два десятиліття — явище, відоме як шторм Геннона або шторм Дня матері. Команда на чолі з доктором Ацукі Шінборі з Інституту досліджень взаємодії космосу та Землі Університету Нагої зібрала прямі дані про цю рідкісну подію, вперше надавши чітку та детальну картину того, як супершторм стискає плазмосферу Землі (область заряджених частинок навколо планети). Дослідження, опубліковане в журналі Earth, Planets and Space, показує, як плазмосфера та іоносфера реагують на екстремальну сонячну активність, і пропонує нові дані, які можуть покращити прогнози супутникових збоїв, проблем із GPS та перебоїв зв’язку під час сильних космічних бур. Супутник Arase на передовій спостереження за історичним стисненням Супутник Arase, запущений JAXA у 2016 році, рухається крізь плазмосферу Землі та вимірює плазмові хвилі й магнітні поля. Його розташування під час події травня 2024 року дозволило зафіксувати драматичне стискання плазмосфери та її повільне повернення до норми — деталі, яких раніше ніколи не спостерігали. Це вперше, коли науковці отримали безперервні прямі вимірювання такого сильного зниження висоти плазмосфери під час супершторму. «Ми відстежували зміни в плазмосфері за допомогою супутника Arase та використовували наземні GPS-приймачі для моніторингу іоносфери — джерела заряджених частинок, що поповнюють плазмосферу. Спостереження за обома шарами показало, наскільки різко стиснулася плазмосфера і чому її відновлення зайняло так багато часу», — пояснив доктор Шінборі. Рідкісне низькошировинне червоне полярне сяйво в Японії Під час супершторму травня 2024 року в Рікубецу, Японія, зафіксували рідкісне полярне сяйво в низьких широтах — найсильніший шторм за понад 20 років спричинив екстремальне стиснення плазмосфери Землі, вперше задокументоване через прямі супутникові вимірювання. Супершторм змусив плазмосферу скоротитися до рекордно низьких висот Зазвичай плазмосфера простягається на десятки тисяч кілометрів у космос і разом із магнітним полем Землі захищає планету від потоків заряджених частинок. Під час супершторму її зовнішня межа змістилася з приблизно 44 000 км до лише 9 600 км. Шторм був спричинений серією потужних сонячних викидів, які викинули мільярди тонн зарядженого матеріалу в напрямку Землі. Лише за дев’ять годин плазмосфера стиснулася приблизно до однієї п’ятої свого нормального розміру. Її відновлення було незвично повільним і тривало понад чотири дні — це найдовший період відновлення, зафіксований супутником Arase з 2017 року. «Ми з’ясували, що спершу шторм спричинив інтенсивне нагрівання поблизу полюсів, а згодом це привело до значного падіння кількості заряджених частинок по всій іоносфері, що сповільнило відновлення. Така затяжна нестача частинок може впливати на точність GPS, роботу супутників та ускладнювати прогнозування космічної погоди», — зазначив доктор Шінборі. Аврори, що зміщуються до екватора через стискання магнітного поля Під час найінтенсивнішої фази супершторму екстремальна сонячна активність стиснула магнітне поле Землі, дозволивши зарядженим частинкам проходити набагато далі вздовж магнітних ліній у бік екватора. Це спричинило появу вражаючих полярних сяйв у незвично низьких широтах — від Японії та Мексики до південної Європи. Негативні шторми та хімія, що затримує відновлення плазмосфери Приблизно через годину після приходу шторму заряджені частинки в верхній атмосфері різко зросли на високих широтах і рушили до полярної шапки. Коли шторм почав слабшати, плазмосфера мала почати повторно наповнюватися частинками з іоносфери. Зазвичай цей процес займає день-два, але цього разу він тривав понад чотири дні через явище під назвою «негативний шторм». Під час негативного шторму рівень частинок в іоносфері різко падає внаслідок хімічних змін, спричинених інтенсивним нагріванням. Рівні іонів кисню знижуються, а це заважає утворенню водневих частинок, необхідних для відновлення плазмосфери. Такі шторми невидимі й фіксуються лише супутниками. Наслідки для супутників, точності GPS та прогнозування космічної погоди «Негативний шторм сповільнив відновлення, змінюючи хімію атмосфери та відрізаючи постачання частинок до плазмосфери. Зв’язок між негативними штормами та затримками відновлення ніколи раніше не спостерігався так чітко», — сказав доктор Шінборі. Ці висновки дають чіткіше розуміння того, як змінюється плазмосфера та як енергія проходить через неї. Під час шторму кілька супутників зазнали електричних збоїв або припинили передавати дані, GPS-сигнали порушувалися, а радіозв’язок працював нестабільно. Розуміння того, як довго відновлюється плазмовий шар Землі після таких подій, є ключем до точнішого прогнозування космічної погоди й захисту космічних технологій.

У сучасному світі, де прагнення до саморозвитку та щастя є рушійною силою для багатьох, психологи постійно шукають ефективні інструменти для покращення якості життя. Хоча існує безліч порад, деякі звички виділяються своєю високою “важільністю”, тобто здатністю викликати значні позитивні зміни при відносно невеликих зусиллях. Психологи стверджують, що впровадження лише трьох таких звичок може буквально перевернути життя людини на 360 градусів, відкриваючи нові горизонти для особистісного зростання та добробуту, пише Pixelinform. 1. Практика усвідомленості Перша і, мабуть, найфундаментальніша звичка — це практика усвідомленості, або mindfulness. Це не просто медитація, а здатність бути повністю присутнім у поточному моменті, усвідомлюючи свої думки, почуття та тілесні відчуття без осуду. У світі, де наш розум постійно блукає між минулим і майбутнім, усвідомленість допомагає повернутися до “тут і зараз”, зменшуючи стрес і тривогу. Регулярна практика, навіть кілька хвилин на день, може значно покращити емоційну регуляцію, підвищити здатність до концентрації та розвинути співчуття до себе та інших. Це як м’яз, який можна тренувати, роблячи нас менш реактивними та більш спокійними перед обличчям життєвих викликів. 2. Вдячність як щоденний ритуал Друга звичка, яка має величезний трансформаційний потенціал, — це практика вдячності. Це не просто приємне почуття, а свідомий вибір зосередитися на позитивних аспектах життя, навіть у складні часи. Як зазначає Марк Траверс у статті для Forbes, вдячність допомагає переосмислити переживання, перетворюючи їх з потенційних джерел розчарування на уроки або можливості для зростання. Щоденний ритуал, наприклад, записування трьох речей, за які ви вдячні, або просто подумки перераховування їх, може суттєво змінити ваше емоційне тло. Це допомагає змістити фокус з того, чого нам бракує, на те, що ми вже маємо, сприяючи більшому задоволенню від життя, покращенню стосунків та загальному психічному здоров’ю. 3. Активне слухання та емпатія Третя звичка, яка може кардинально покращити якість життя, особливо у сфері соціальних взаємодій, — це активне слухання та розвиток емпатії. У світі, де кожен прагне бути почутим, справжня здатність слухати без перебивання, повністю занурюючись у слова та почуття співрозмовника, стає рідкісною цінністю. Емпатія — це здатність поставити себе на місце іншої людини, зрозуміти її переживання та мотиви. Практикуючи активне слухання, ми не лише покращуємо свої стосунки, роблячи їх глибшими та більш значущими, але й розвиваємо власне розуміння світу. Це допомагає уникати конфліктів, будувати міцніші зв’язки та почуватися більш пов’язаними з оточуючими, що є одним з ключових компонентів людського щастя та добробуту. Впровадження цих трьох звичок — усвідомленості, вдячності та емпатії — дійсно може стати каталізатором для кардинальних змін у житті, ведучи до глибшого розуміння себе, своїх стосунків та світу навколо. Психолог назвав 3 звички, які можуть перевернути життя людини на 360 градусів читайте на сайті Pixel.inform.

Космічне небо, яке колись вважалося безмежним простором, де панує лише шепіт далеких зірок, дедалі більше наповнюється рукотворними сигналами. Нещодавнє відкриття, зроблене астрономом-аматором Скоттом Тіллі, що вже зарекомендував себе як громадянин-вчений, який відстежував таємничий космічний літак Китаю та знову відкрив втрачений супутник NASA, виявило нову, потенційно руйнівну проблему. Згідно з його дослідженням, секретні урядові розвідувальні супутники SpaceX “Starshield”, які є відгалуженням сузір’я Starlink, навмисно випромінюють радіосигнали “в неправильному напрямку” та за межі частотних діапазонів, визначених міжнародними регуляторними органами. Це відкриття, про яке повідомило NPR, викликало глобальне занепокоєння щодо безпеки космічного простору та потенційного впливу на інші супутники, пише T4. Про програму Starshield, вперше анонсовану у 2023 році, відомо дуже мало. Точна кількість супутників, їхнє розташування, параметри місії та відмінності від стандартних супутників Starlink залишаються державною таємницею. Відомо лише, що SpaceX вже запустила десятки партій Starshield, і їхня загальна кількість, ймовірно, перевищує 200 одиниць. Більшість цих супутників експлуатуються Національним розвідувальним управлінням (NRO), тоді як невелика частина перебуває під контролем Космічних сил США, що обійшлося уряду приблизно в 1,8 мільярда доларів. Згідно з дослідженням Скотта Тіллі, секретні урядові розвідувальні супутники SpaceX “Starshield”, які є відгалуженням сузір’я Starlink, навмисно випромінюють радіосигнали “в неправильному напрямку”. Автор фото: SpaceX. Відкриття Тіллі сталося випадково, коли він, “незграбно переміщаючи клавіатуру”, переключив своє обладнання на діапазон частот, який майже ніколи не використовується супутниками. Зіставивши отримані сигнали з даними інших астрономів-аматорів, він дійшов висновку, що вони надходять від супутників Starshield, чого “зовсім не очікував”. Сигнали фіксуються на частотах від 2025 до 2110 мегагерц, які зазвичай призначені для “висхідних” сигналів, що надсилаються із Землі в космос. Однак у цьому випадку Starshield використовують їх для “низхідних каналів”, тобто для передачі даних із супутників назад на поверхню планети. Це означає, що сигнали виходять за межі частот низхідних каналів, затверджених Міжнародним союзом електрозв’язку (МСЕ) – агентством ООН, що координує використання радіоспектру по всьому світу. Бенджамін Вінкель, радіоастроном з Інституту радіоастрономії імені Макса Планка в Німеччині, підтвердив, що ці сигнали, схоже, навмисно випромінюються супутниками Starshield за межами дозволених діапазонів. Хоча причина такого використання “висхідних” частот для “низхідних” каналів залишається незрозумілою, Тіллі попереджає про потенційну небезпеку: “Супутники поблизу можуть отримувати радіочастотні перешкоди та, можливо, не реагувати належним чином на команди — або ігнорувати команди — із Землі”. Кевін Гіффорд, професор інформатики в Університеті Колорадо в Боулдері, хоча і погоджується з фактом випромінювання, зауважує, що поки що рано говорити про реальні перешкоди, і про такі інциденти досі не повідомлялося. Проте, виявлення сигналів від 170 різних супутників Starshield свідчить про те, що такі канали зв’язку, ймовірно, використовуються всім сузір’ям і випромінюються навмисно. Деякі експерти, такі як Гіффорд, припускають, що SpaceX могла вирішити “зробити це і попросити вибачення пізніше”. Ця ситуація не є поодиноким випадком. У 2023 році астрономи вже виявили, що супутники Starlink першого покоління випадково випромінюють значну кількість радіозабруднення (ненавмисне електромагнітне випромінювання, UEMR), яке перетинається з частотами, що використовуються радіоастрономами. Подальші дослідження 2024 року показали, що Starlink другого покоління випромінюють ще більше UEMR. Проблема радіозабруднення в космосі стає дедалі гострішою, адже кількість приватних супутників стрімко зростає. SpaceX нещодавно запустила на орбіту свій 10 000-й супутник Starlink, і хоча не всі вони функціонують, ті, що працюють, становлять близько 60% від приблизно 12 000 активних супутників на орбіті. Експерти прогнозують, що до 2050 року на орбіті може знаходитися до 100 000 супутників. Якщо UEMR від цих майбутніх супутників не буде контролюватися, це може зрештою порушити всі форми наземної радіоастрономії, значно обмеживши нашу здатність вивчати космос. Хоча початкові спостереження вказують, що нові сигнали Starshield, можливо, не матимуть значного впливу на радіоастрономію, вони, як і будь-який інший приватний супутник, ймовірно, випромінюватимуть певну форму UEMR, що додає занепокоєння до і без того перевантаженого радіоспектру космічного простору. Читайте також: У надрах стародавнього вулкана виявлено “скарб” вартістю $1,5 трильйонаThe post Астроном випадково виявив, що секретні супутники SpaceX посилають руйнівні радіосигнали first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У пошуках еліксиру молодості та довголіття, людство звертається до різноманітних методів – від дієт до медичних технологій. Проте, як виявилося, один із найпоширеніших і найулюбленіших напоїв у світі може приховувати в собі секрет продовження життя. Нещодавні дослідження німецьких вчених з Університету імені Генріха Гейне у Дюссельдорфі вказали на натуральну каву як на потенційний “напій довгожителів”, що володіє унікальними захисними властивостями при помірному та постійному вживанні, пише Pixelinform. Масштабне 12-річне дослідження було покликане проаналізувати довгостроковий вплив різних сортів натуральної кави на людський організм. Учасники, чоловіки та жінки різних вікових категорій, щоденно вживали напій у різних кількостях, дозволяючи фахівцям відстежувати зміни у стані їхнього здоров’я та динаміку розвитку хронічних захворювань. Як розповідає Cursorinfo, результати спостережень виявилися досить переконливими: люди, які регулярно п’ють каву, статистично рідше стикаються з передчасною смертю. Цей виражений захисний ефект дослідники пов’язують з високим вмістом антиоксидантів у кавових зернах. Антиоксиданти – це потужні сполуки, які активно перешкоджають руйнівним окислювальним процесам у клітинах організму. Саме ці процеси вважаються однією з ключових причин розвитку багатьох серйозних патологій, включаючи різні види онкологічних захворювань, атеросклероз та інші серцево-судинні розлади. Крім того, дія антиоксидантів допомагає уповільнити процес передчасного клітинного старіння, що є прямим фактором, що впливає на тривалість життя. Дослідники виявили, що люди, які регулярно п’ють каву, статистично рідше стикаються з передчасною смертю. Незважаючи на такі обнадійливі висновки, вчені наголошують на важливості поміркованості. Надмірне вживання кави не лише не посилює її позитивного ефекту, але й може створити додаткове навантаження на організм. Зокрема, йдеться про порушення сну, підвищений рівень тривожності та потенційний негативний вплив на серцевий ритм. За попередніми даними дослідження, найбільш виражений позитивний ефект спостерігається у людей, які щодня випивають від однієї до трьох чашок натуральної кави. Таким чином, кава, окрім свого бадьорого та ароматичного ефекту, може бути цінним елементом здорового способу життя, що сприяє довголіттю. Німецькі вчені планують продовжити свої дослідження, щоб детальніше вивчити механізми впливу кави на здоров’я, а також встановити більш точні та безпечні норми споживання для різних вікових груп та станів здоров’я. Це відкриття додає ще один пункт до списку переваг цього популярного напою, підтверджуючи його не лише як джерело енергії, а й як можливий інструмент для подовження активного та здорового життя. Вчені назвали напій довгожителів читайте на сайті Pixel.inform.

На самому краю Сонячної системи вчені виявили нову впорядковану структуру — компактну групу об’єктів, яка, наче капсула часу, зберігає пам’ять про бурхливі події мільярди років тому. На думку авторів наукової роботи, ця знахідка допоможе пролити світло на те, який шлях пройшов Нептун, коли зміщувався з внутрішніх областей Сонячної системи на свою нинішню орбіту. Далеко за орбітою Нептуна, на відстані понад 4,5 мільярда кілометрів від Сонця, знаходиться пояс Койпера. Це велике кільце з крижаних та кам’яних тіл — залишків будівельного матеріалу, з якого сформувалися планети. Найвідоміший його представник — карликова планета Плутон. Довгий час вчені вважали цей регіон відносно однорідним: здавалося, що об’єкти рухаються там випадковими орбітами й не утворюють великих упорядкованих структур. Однак у 2011 році ця картина похитнулася. Після аналізу орбіт 189 об’єктів пояса Койпера дослідники виявили першу дивину: групу тіл, які рухалися дивовижно схожими траєкторіями. Цю групу, розташовану приблизно за 44 астрономічні одиниці від Сонця, назвали «ядром» пояса Койпера. Знахідка була несподіваною і важливою, але в наступні роки жодних нових подібних структур не знаходили, і багато хто вирішив, що всі великі закономірності там уже відкриті. З розвитком технологій в астрономів з’явилося більше можливостей і, як наслідок, значно більше інформації про тіла у поясі Койпера. Завдяки накопиченим даним дослідники змогли знову переглянути загальну картину й перевірити, чи не ховаються там інші структури, які раніше залишалися непомітними. Команда американських астрономів під керівництвом Аміра Сіраджа (Amir Siraj) з Прінстонського університету опрацювала дані щодо орбіт 1650 об’єктів пояса Койпера, а потім «нагодувала» цю інформацію спеціальному алгоритму, завданням якого було виявлення прихованих закономірностей та структур. Спершу дослідники «натренували» алгоритм знаходити вже відоме «ядро». Але після цього програма почала видавати несподівані результати. Щоразу, коли вона визначала «ядро», разом із ним з’являлася ще одна, раніше невідома група об’єктів. Цю нову групу вчені назвали «внутрішнім ядром» — воно розташоване ще ближче до Сонця, приблизно на 43 астрономічних одиницях. Але головна особливість структури — не в її відстані, а в орбітах тіл. Усі об’єкти у цьому внутрішньому ядрі обертаються навколо Сонця майже по ідеально кругових орбітах, а їхня траєкторія лежить у тій самій площині, що й орбіти більшості планет. За словами вчених, така орбітальна стабільність і впорядкованість — ознака давньої структури, яка, ймовірно, з ранніх часів залишалася практично непорушеною. Тобто вона виникла дуже рано і, найімовірніше, не зазнавала сильних гравітаційних збурень. Особливо важливим внутрішнє ядро може бути для вивчення міграції Нептуна. Згідно з сучасними уявленнями, крижаний гігант сформувався набагато ближче до Сонця, а потім повільно дрейфував на свою нинішню позицію. За однією з версій, під час цього руху Нептун міг тимчасово «захоплювати» групи невеликих крижаних тіл, впливати на їхні хаотичні орбіти, упорядковуючи їх і формуючи стабільні скупчення на певній відстані від Сонця. Тобто гравітація планети утримувала ці тіла поруч, що могло сприяти утворенню щільних груп. Коли Нептун продовжував віддалятися, він залишав ці сформовані скупчення позаду — наче слід на піску. Таким чином, саме існування та точне положення цих «ядер» є прямою вказівкою на те, де саме планета робила зупинки під час своєї подорожі. Це свого роду гравітаційні позначки на шкалі часу Сонячної системи, які дають змогу відтворити маршрут Нептуна з безпрецедентною точністю. Подальші дослідження внутрішнього ядра обіцяють бути ще пліднішими. У 2025 році розпочне роботу обсерваторія Віри Рубін у Чилі. Цей потужний інструмент має виявити десятки тисяч нових об’єктів пояса Койпера. Нові дані дозволять детальніше вивчити і ядро, і внутрішнє ядро, а також перевірити, чи не ховаються на околицях нашої планетної системи інші невідомі структури. Однак важливо розуміти: це відкриття — не результат прямого спостереження, а висновок, отриманий за допомогою моделей та статистики. Сірадж та його колеги виявили аномалію в даних — щільну структуру серед 1650 об’єктів, яку визначив спеціальний алгоритм. Головний мінус такого підходу полягає в тому, що на результат могли вплинути похибки у вихідних даних або випадкова статистична флуктуація. Астрономи впевнені у своєму відкритті, але остаточний вердикт можна буде винести лише після того, як ці висновки підтвердять або спростують телескопічні спостереження. Результати дослідження представлені на сайті наукових препринтів університету Корнелл.