У науковому світі вже давно відомо, що птахи родини воронових вирізняються винятковими когнітивними здібностями, але нові дослідження підкреслюють ще одну їхню дивовижну рису — здатність надовго зберігати образу та передавати її іншим. Саме ворони отримали неофіційний титул найбільш «злопам’ятних» птахів, і наукові експерименти демонструють, що ця характеристика має глибоке еволюційне коріння та вражаючий масштаб, пише T4. Як зʼясував професор Університету Вашингтона Джон Марзлафф, ворони здатні пам’ятати «небезпечне обличчя» не лише роками — їхня колективна пам’ять може зберігати інформацію понад 17 років, тобто довше за середню тривалість життя окремого птаха. Цей феномен уперше став очевидним після експерименту, під час якого дослідники відловлювали та кільцювали диких ворон, одягнувши спеціально створені гротескні маски. Птахи, зазнавши неприємного досвіду, почали агресивно реагувати на людей у цій масці, незалежно від їхньої статі, віку чи поведінки. Через певний час інші ворони, які навіть не брали участі в експерименті, також почали впізнавати «небезпечне обличчя» та атакувати його носіїв. Це свідчить про складну систему соціального навчання, яка дозволяє цим птахам передавати інформацію всередині зграї, формуючи спільну колективну пам’ять. Експерт з воронових Джон Марзлафф з біологом-ортопедом з Єллоустоуна Лорен Вокер. Фото Андріуса Пасуконіса. Подальші спостереження підтвердили, що ворони мають здатність чітко розрізняти людей і запам’ятовувати окремі обличчя, що робить їх методи соціального покарання надзвичайно точними. Дослідник Кевін МакҐован, кільцюючи ворон у Нью-Йорку, зіткнувся з тим, що птахи роками переслідували саме його, кричачи та кружляючи над головою, тоді як інших людей зовсім ігнорували. У результаті навіть у великому міському парку він відчував себе цілковито виділеною мішенню. Такі історії не поодинокі й підтверджують висновки про високий рівень соціальної організації воронових. З огляду на отримані дані, здатність воронових птахів утримувати тривалу пам’ять про загрозу та координувати поведінку зграї має адаптивну користь. Вона дозволяє ефективно уникати небезпеки або протидіяти їй у майбутньому, зміцнюючи колективний захист групи. Однак для людини цей феномен іноді обертається майже сюрреалістичним досвідом: одного разу викликавши воронячу недовіру, можна стати об’єктом їхньої уваги на довгі роки. Тож урок, який пропонують орнітологи, простий і водночас життєво важливий: ворони запам’ятовують — і передають пам’ять далі. А тому варто поводитися з ними обережно, або, як жартують дослідники, стежити, щоб на вашому обличчі не опинилася та сама «небезпечна маска». Читайте також: Вчені назвали вік, коли людський мозок починає “дорослішати”The post Вчені назвали найбільш “злопамʼятного” птаха на Землі first appeared on T4 - сучасні технології та наука.

У проривному відкритті, яке проливає нове світло на доісторичне походження мистецтва та людської творчості, дослідники з Оргуського університету виявили найдавніше відоме використання синього пігменту в Європі. На пізньопалеолітичній стоянці Мюльгайм-Дітесхайм у Німеччині археологи з Оргуського університету знайшли слабкий синій наліт на кам’яному артефакті віком приблизно 13 000 років. Застосувавши кілька передових наукових методів, команда встановила, що цей матеріал є мінеральним пігментом азуритом, відомим своїм насиченим синім кольором і раніше не зафіксованим у палеолітичному мистецтві Європи. «Це ставить під сумнів те, що ми вважали відомим про використання пігментів у палеоліті», — сказала доктор Іззі Вішер, провідна авторка дослідження. Переосмислення палеолітичних традицій кольору До недавнього часу дослідники припускали, що палеолітичні художники майже повністю покладалися на червоні та чорні пігменти, адже практично жодні інші кольори не трапляються в збережених зразках мистецтва цього періоду. Багато експертів пояснювали це або браком джерел синіх мінералів, або слабким інтересом до них. Оскільки сині тони відсутні в відомих палеолітичних зображеннях, нова знахідка дає підстави припустити, що сині пігменти могли використовуватися для розпису тіла або фарбування тканин — занять, які майже не зберігаються в археологічному матеріалі. «Наявність азуриту показує, що палеолітичні люди мали глибокі знання про мінеральні пігменти та могли користуватися набагато ширшою палітрою кольорів, ніж ми уявляли раніше — і, можливо, вони вибірково застосовували певні кольори», — зазначає Іззі Вішер. Кам’яна палітра відкриває нові можливості Камінь зі слідами азуриту спершу вважали масляною лампою. Тепер же здається, що він був поверхнею для змішування або палітрою для підготовки синіх пігментів — натякаючи на художні чи косметичні традиції, які здебільшого залишаються невидимими сьогодні.

Компанія Sony офіційно випустила мобільний сенсор камери LYT-901, створений для майбутніх флагманських смартфонів. Протягом останніх кількох тижнів у витоках інформації з’являлися деталі щодо розміру сенсора, підходу HDR та режимів масштабування, тоді апаратне забезпечення було відоме як Sony IMX09E. Це перший 200-мегапіксельний сенсор зображення від Sony, розроблений для телефонів, і очікується, що він буде безпосередньо конкурувати з платформами 200-мегапіксельних сенсорів від Samsung. Читайте далі, щоб дізнатися всі важливі деталі про цю нову технологію камер. Основні характеристики Sony LYT-901 Sony LYT-901 має дуже велику поверхню зображення 1/1,12 дюйма в поєднанні з пікселями розміром 0,7 мкм та 200-мегапіксельною вихідною потужністю, перший сенсор бренду з такою роздільною здатністю, розроблений для мобільного використання. Раніше з цим обладнанням був пов’язаний код IMX09E, перш ніж Sony узгодила його зі своїм простішим маркуванням серії LYTIA. Замість традиційного Bayer, Sony розширює базову піксельну сітку за допомогою мозаїки Quad-Quad Bayer та завершує перетворення на шаблон Bayer 2×2 за допомогою спеціального апаратного шляху Remosaic. Компанія вбудовує логіку штучного інтелекту у внутрішню схему перебайєра датчика, зменшуючи штрафи за перетворення та спрощуючи обробку щільних піксельних даних для однокристальних систем телефонів. 12-бітний аналого-цифровий конвеєр, підкріплений 12-бітним АЦП Fine, додає додаткову свободу градації та допомагає підтримувати чистоту зчитування з повною роздільною здатністю та меншим шумом. Для HDR Sony поєднує два поширені підходи, використовуючи HDR з подвійним перетворенням та поєднанням його з гібридною конструкцією кадрового HDR, яка короткочасно вибірково використовує один дуже короткий додатковий кадр мікросекундного класу. Це контролює обрізання світлих ділянок, уникаючи при цьому очевидних ореолів у швидких сценах. Комбінований динамічний діапазон перевищує 100 дБ, приблизно 17 фотографічних стопів. Режими масштабування є основною перевагою: сенсор обробляє 2-кратне апаратне масштабування для фотографій та 4-кратне масштабування в сенсорі для фотографій та відео. При 4-кратному зумі телефони можуть відтворювати потокове зображення подібно до віртуального телеоб’єктива без додаткового оптичного кроку об’єктива. На відміну від конкуруючих варіантів, це єдиний на цей час сенсор, який охоплює 4-кратний апаратний зум та відео 4K зі швидкістю 30 кадрів/с, а також зйомку 4K зі швидкістю 120 кадрів/с у конфігураціях 4-кратного бінінгу. Профілі піксельного бінінгу включають 50-мегапіксельний (2×2) та 12,5-мегапіксельний (4×4), що допомагає нічній зйомці та кадруванню з великим зумом виглядати більш скоординовано. Він налаштований для сценічних, шоу та аренних моментів, де кадрування з великої відстані є стандартним. Концертна фотографія є одним з його найпереконливіших варіантів використання.

Дослідницька група з Південно-Західного медичного центру Техаського університету (UT Southwestern) визначила функцію мікробілка адіпогеніну, який впливає на розмір жирових клітин. Результати роботи, опубліковані в журналі Science, розкривають новий механізм контролю зберігання ліпідів та відкривають потенційні напрямки для терапії метаболічних захворювань. Суть відкриття полягає у взаємодії адіпогеніну з іншим білком – сейпіном. Раніше було відомо, що сейпін відіграє центральну роль у формуванні ліпідних крапель — клітинних органел, де запасається жир. Проте точний механізм цього процесу залишався незрозумілим. За допомогою кріоелектронної мікроскопії вчені встановили, що адіпогенін діє як структурний стабілізатор сейпіну: він приєднується до його комплексу, зміцнюючи його та підвищуючи ефективність роботи. Стабілізований комплекс сприяє формуванню меншої кількості, але значно більших ліпідних крапель усередині жирових клітин (адипоцитів). У результаті адипоцити, що містять такі великі краплі, збільшуються в об’ємі, що є клітинною основою гіпертрофії жирової тканини. Висновки були підтверджені під час експериментів на лабораторних мишах. У тварин, у яких було заблоковано вироблення адіпогеніну, спостерігалося формування дрібніших ліпідних крапель і, відповідно, менший розмір жирових клітин. Навпаки, у мишей із підвищеною експресією цього білка адипоцити накопичували значно більші запаси жиру. Таким чином, адіпогенін функціонує як молекулярний регулятор, що визначає максимальну ємність жирової клітини. Це відкриття робить адіпогенін перспективною терапевтичною мішенню. Вплив на цей білок може дозволити керувати здатністю клітин накопичувати жир. Це має важливе значення для розробки методів лікування ожиріння, цукрового діабету 2-го типу, неалкогольної жирової хвороби печінки, а також ліподистрофії — стану, за якого порушено здоровий розподіл жирової тканини.

Підприємство Zhengzhou Nissan запускає передпродажу абсолютно нового пікапа Frontier Pro. Попередня вартість моделі – 177-245 тис. юанів, а роздрібні ціни компанія оголосить найближчим часом. Frontier Pro став першим автомобілем Nissan, повністю розробленим, спроектованим і виробленим у Китаї – і при цьому модель продаватиметься на глобальному ринку. Габарити пікапа – 5520х1960х1950 мм, колісна база – 3300 мм. Розміри вантажної платформи становлять 1520 1600 490 мм. Цікаво, що топові версії пікапа оснащуються задніми дверима з доводчиком. У салоні — сучасний цифровий кластер, великий центральний екран, фізичні кнопки на панелі, преміальна 12-динамікова акустика Focal і м’які матеріали обробки. Лінійка силових установок включає 2,0-літровий бензиновий турбомотор потужністю 258 л і 2,3-літровий турбодизель потужністю 190 к.с., обидва поєднуються з 8-ступінчастим “автоматом”. Гібридна версія – з 1,5-літровим турбомотором та переднім електромотором. Загальна потужність складає 435 к.с., максимальний момент, що крутить, — 800 Н·м. Трансмісія – 4-ступінчаста DHT, а запас ходу чистою електрикою досягає 135 км (за циклом CLTC).

Золото, приховане в пагорбах єгипетських гір Суккарі, виявилося настільки привабливим, що 3 000 років тому тут виник цілий золотодобувний табір. Згідно з перекладеною заявою Міністерства туризму й старожитностей Єгипту, багаторічний археологічний проєкт під назвою «Відродження Давнього Міста Золота» відкрив стародавній золотодобувний комплекс. І це відкриття не обмежилося лише виявленням місця видобутку. Стародавня копальня була настільки масштабною, що навколо неї виник цілий табір шахтарів — настільки великий, що після його виявлення його довелося перемістити майже на три кілометри, аби не заважати роботі сучасної шахти Суккарі. Мохамед Ісмаїл Халед, генеральний секретар Вищої ради старожитностей, повідомив, що залишки 3 000-річного комплексу з переробки золота — який включав повністю обладнаний центр для добування золота з кварцових жил та мав майданчики для дроблення й подрібнення, фільтраційні та відстійні басейни, а також давні глиняні печі, призначені для виплавлення золота з метою отримання чистого металу — демонструють високий рівень організації цієї видобувної операції. Щоб забезпечити повноцінну роботу, золотодобувачі облаштували на місці цілий житловий район. Він складався з будинків, майстерень, храмів, адміністративних будівель і бань епохи Птолемеїв. Халед зазначив, що команда виявила архітектурні залишки також римського та ісламського періодів. Це свідчить про те, що ділянка залишалася важливим осередком діяльності для багатьох народів задовго після створення початкового табору. Халед додав, що знахідка розширює наше розуміння давньоєгипетських методів видобутку золота з породи, а також поглиблює знання про соціальне, релігійне й економічне життя золотодобувачів. Соціальні аспекти розкривають, зокрема, 628 фрагментів кераміки — багато з них містять ієрогліфічні, демотичні та грецькі написи, що свідчить про значну мовну різноманітність регіону. Археологи також виявили бронзові монети епохи Птолемеїв, теракотові фігурки людей і тварин періоду греко-римського панування, невеликі кам’яні статуї божеств, таких як Бастет і Гарпократ (як завершені, так і незавершені), різноманітні керамічні посудини, що містили особисті речі на кшталт ліків і пахощів, набір намистин із напівкоштовних каменів, декоративні предмети з морських мушель і п’ять жертовних столів птолемеївського часу. У межах проєкту було споруджено повнорозмірну реконструкцію видобувного комплексу на ділянці площею 6,3 акра, розташованій майже за три кілометри від сучасної шахти. У цьому візит-центрі представлені експозиції та інформаційні матеріали про знахідку і про життя давньоєгипетських золотодобувачів.

У центральній Аргентині виявили невідому древню людську популяцію Нові генетичні дані з центральної Аргентини відкрили існування раніше невідомої людської групи, яка жила там тисячі років без значних зовнішніх впливів. Дослідження показує, що ця популяція зберегла своє коріння, хоча навколо змінювалися культури, мови та технології. Міжнародна команда науковців під керівництвом Хав’єра Маравалля Лопеса з Гарвардського університету проаналізувала ДНК 238 давніх людей — мисливців, рибалок і землеробів. Зразки охоплюють період від перших поховань у регіоні до часу, що передував появі європейців. Головне відкриття — глибока генетична лінія, яка існувала в центральній Аргентині щонайменше 8500 років і залишалася практично незмінною навіть під час сильних багатовікових засух. Це свідчить про вражаючу стабільність місцевого населення. Дані також показали: центральноаргентинська генетична лінія поступово змішується з сусідніми лише на краях регіону; різноманіття культур і мов виникало здебільшого локально, а не внаслідок міграцій; у північно-західній частині були поширені шлюби між близькими родичами, що узгоджується з традиційною системою споріднених громад — айлью; окремі древні люди мали зв’язки з народами Анд, але це не знищило місцевої ідентичності. Відкрита лінія з Пампасів і сусідніх територій додає важливу главу до історії заселення Америки та показує, що культурні зміни не завжди супроводжуються великими міграціями. Дослідження опубліковане в журналі Nature.

Супутникова мережа Starlink вже показала свою ефективність та стійкість у забезпеченні зв’язку в бойових умовах. У разі загострення ситуації з Тайванем Китай не хотів би бачити цю мережу на службі своїх супротивників. Тому китайські вчені розглядають різні сценарії глушіння Starlink — від постановки радіоперешкод до вибуху ядерного боєприпасу на орбіті. Нова симуляція показала, що в ідеальних умовах блокувати Starlink можна тисячею дронів. Комп’ютерну симуляцію провели китайські вчені з Університету Чжецзяна (Zhejiang University) та Пекінського технологічного інституту (Beijing Institute of Technology). Моделювання показало, що для повного блокування супутникового інтернету Starlink над Тайванем достатньо розгорнути від 1000 до 2000 дронів з апаратурою для постановки перешкод на кожному. В оптимальних умовах потрібно всього 935 дронів (вузлів) у добре синхронізованій мережі на висоті 19 км над поверхнею суші з відстанню 4,8–9,6 км один від одного. У такому разі «глушилки» створять перекривний «електромагнітний щит», який зможе ефективно придушити сигнал навіть за наявності понад 10 000 супутників Starlink на низькій навколоземній орбіті. У разі використання більш простих постановників радіоперешкод потрібно до 2000 дронів та їх щільніше розташування. Симуляція заснована на реальних даних про Starlink і моделювала покриття площі суші розміром із Тайвань протягом 12 годин. Крім дронів, як носії системи придушення сигналу можуть використовуватися висотні аеростати та літаки, що робить запропоновану систему відносно недорогою та швидкою в розгортанні. Водночас вчені зізналися, що не враховували складний гористий рельєф Тайваню, який сам по собі перешкоджатиме встановленню рівномірного за силою придушення сигналу супутникового «електромагнітного щита». Також не враховувалася робота ППО та РЕБ Тайваню, які мають у своєму розпорядженні ці системи в достатній кількості. Через це дослідження нагадує жартівливу фізичну задачу про «сферичного коня у вакуумі», коли спрощення вихідних параметрів доходить до абсурду. Але загальний намір зрозумілий: у разі загострення ситуації з Тайванем мережа Starlink становитиме для Китаю загрозу, і її блокування за допомогою дронів — це найнешкідливіший сценарій для всіх учасників конфлікту.

Дослідники з’ясували, що коли молекула витісняє «захоплену» воду, енергія, яку ця вода залишає після себе, дозволяє молекулі створювати міцніші зв’язки. У вигляді річок, що течуть, хвиль, що перекочуються, або крапель дощу, які стікають вікном автомобіля, вода майже завжди здається такою, що перебуває в русі. Але що станеться, якщо її замкнути настільки, що вона повністю втратить здатність рухатися? Рідку воду можна зробити нерухомою, але коли це відбувається, вона починає поводитися дивно. Коли вода затиснена у надзвичайно вузьких просторах між молекулами, її поведінка змінюється, і те, як саме вона взаємодіє з молекулами, між якими «ув’язнена», раніше залишалося невідомим. Саме цю загадку хотів розв’язати хімік Франк Бідерманн із Німецького інституту технологій у Карлсруе (KIT). Щоб з’ясувати, чи співіснує захоплена вода з молекулами навколо неї, чи бере участь у їхніх взаємодіях, він і його команда дослідили поведінку такої води за допомогою комп’ютерних симуляцій — і знайшли дещо несподіване. Вода, ув’язнена між молекулами, має високий запас енергії, попри відсутність руху. Але все змінюється, щойно з’являється інша молекула і витісняє цю воду. Через величезну накопичену енергію вода буквально «вибухає» зі свого простору, виштовхуючи нову молекулу всередину. Як виявилося, вивільнена енергія настільки велика, що вона зміцнює зв’язок між новою молекулою та порожнім простором, який вона займає. Вона також посилює зв’язки між початковою молекулою та іншими молекулами, з якими вона з’єднується — хоча сила такого зв’язку залежить від речовини, з якою взаємодіє вода. «Наш аналіз спрощених систем «хост-гость» чітко показує, що зв’язувальні властивості сильно залежать від термодинамічних характеристик води, яка витісняється зі зв’язувальних ділянок», — сказав Бідерманн у дослідженні, нещодавно опублікованому в журналі Angewandte Chemie. «Ці термодинамічні властивості води та вигідність її витіснення сильно змінюються залежно від хімічної природи молекули-хоста». Уявіть це явище як переповнений вагон метро у годину пік, коли зайняте все — і місця для сидіння, і стояння. Пасажири з нетерпінням хочуть вибратися назовні, і щойно двері відчиняються, вони вириваються на платформу, дозволяючи іншим зайняти вільні місця перед тим, як потяг рушить знову. Початкова група пасажирів — це як молекула води. Після виходу вони залишають порожній вагон для другої групи, яка метушливо пробирається всередину, побачивши вільний простір. Хоча в метро не передається енергія буквально, можна сказати, що натовп, який виходить, стимулює інших швидко зайняти місця. І все це активізується в години пік. Так само вода з високою енергією вивільняє більше чи менше енергії залежно від того, скільки її накопичено, і яка саме молекула входить, діючи як сила зв’язування для нової молекули. Вода з більшим запасом енергії та «правильною» молекулою працює як натовп у метро під час найбільшого напливу. Відкриття Бідерманна може мати застосування далеко за межами вивчення фізики й хімії поведінки захопленої води. Посилення зв’язків між молекулами таким чином може допомогти створювати міцніші ліки та матеріали. Якщо виявиться, що вода ув’язнена між білками в ліках, науковці можуть розробити формулу, яка дозволить активним молекулам витіснити таку воду та використати енергію, яку вона вивільняє. Сильніші зв’язки зроблять лікування ефективнішим. «Розроблені нами концепції можуть застосовуватися і до інших макромолекулярних систем-хостів, — зазначили дослідники. — Таким чином, вони можуть широко використовуватися для пояснення спостережень і для створення нових фармакологічних препаратів та супрамолекулярних систем».

Невеликі крижані супутники на периферії нашої Сонячної системи можуть приховувати під своїми поверхнями киплячі океани, свідчить нове дослідження. Попередні дослідження показали, що деякі крижані супутники зовнішньої Сонячної системи, такі як Енцелад, супутник Сатурна, не є повністю замерзлими. Натомість вони можуть мати океани між крижаною оболонкою та кам’яним ядром. Оскільки на Землі життя існує практично скрізь, де є вода, це підштовхує вчених до думки, що подібні приховані океани можуть стати найкращими місцями для пошуку позаземного життя у нашій Сонячній системі. Щоб пролити світло на ці підземні океани, геофізик Максвелл Рудольф з Каліфорнійського університету в Девісі раніше досліджував сили, що можуть виникати внаслідок зміни товщини крижаних оболонок цих супутників протягом сотень мільйонів років. «Нас особливо цікавило, чи можуть ці напруження призвести до утворення тріщин, що сполучають поверхню з підповерхневим океаном, дозволяючи рідкій воді з потенційно придатного для життя океану викидатися у космос», — розповів Рудольф. У попередніх роботах Рудольф і його колеги зосереджувалися на тому, що відбувається з супутниками, коли їхні крижані оболонки товстішають. Оскільки лід займає більший об’єм, ніж така сама маса рідкої води, його замерзання створює тиск на оболонки, формуючи такі особливості, як «тигрові смуги» на Енцеладі. У новому дослідженні вчені вивчали, що відбувається, коли крижані оболонки цих супутників стають тоншими через плавлення знизу. Наприклад, попередні дослідження виявили, що коливання орбіти супутника Сатурна Мімаса могли виникнути через океан під його крижаною корою, який, ймовірно, утворився за останні 10 мільйонів років, адже його поверхня зберегла багато стародавніх утворень, таких як кратери. Цей океан, імовірно, з’явився через танення оболонки Мімаса внаслідок взаємодії з іншими супутниками Сатурна. Вчені з’ясували, що якщо крижані оболонки стають тоншими, тиск на океани зменшується. На найменших крижаних супутниках, таких як Мімас, Енцелад або Міранда Урана, тиск може знизитися настільки, що досягне так званої «троїстої точки» — конкретної комбінації температури та тиску, за якої лід, рідка вода та водяна пара можуть співіснувати. Це може призвести до того, що шари океанів, що прилягають до крижаних оболонок, почнуть кипіти, якщо товщина льодових оболонок зменшиться приблизно на 5–15 км. «Це кипіння відбувається за низьких температур, а не таке, як у кухні, коли воду нагрівають вище 100 градусів Цельсія», — пояснив Рудольф. «Воно відбувається дуже близько до нуля градусів Цельсія. Тому для потенційних форм життя під цією зоною кипіння життя може продовжуватися звично». Одночасно на більших крижаних супутниках шириною понад 600 км, таких як Титанія Урана, зниження тиску через танення льоду, за розрахунками команди, спричиняє розтріскування крижаних оболонок ще до досягнення троїстої точки для води. Дослідники припускають, що деякі геологічні утворення Титанії, наприклад зморшкуваті хребти, могли виникнути через період тоншання льодової оболонки з подальшим її повторним потовщенням. Газоподібні виділення від кипіння можуть спричиняти різні явища, наприклад утворення клатратів — складних крижаних структур, що захоплюють молекули газу. «У майбутніх дослідженнях ми детально розглянемо ці процеси, щоб зрозуміти, що відбувається з газом після його вивільнення з океану і які особливості поверхні можуть утворюватися у зв’язку з цими процесами», — сказав Рудольф. Вчені опублікували свої результати 24 листопада у журналі Nature Astronomy.