В результаті вражаючого гравітаційного дослідження астрономи виявили таємничу, щільну краплю невидимої матерії, вбудовану в галактику, світло якої досягло нас за 7,3 мільярда років. Що саме може бути цією краплею, наразі залишається відкритим питанням, але вона абсолютно крихітна для відстані, на якій її було виявлено – лише приблизно в мільйон разів перевищує масу Сонця. Це найменший об’єкт, який можна знайти на основі гравітації на великих космічних відстанях, приблизно в 100 разів більший. «Це об’єкт з найменшою масою, відомий нам, на два порядки величини, який можна виявити на космологічній відстані за допомогою його гравітаційного ефекту», – пояснює команда під керівництвом астрофізика Девона Павелла з Інституту астрофізики імені Макса Планка в Німеччині. «Ця робота демонструє спостережливу можливість використання гравітаційної візуалізації для дослідження режиму мільйонної сонячної маси далеко за межами нашого локального Всесвіту». Виходячи з наших спостережень за Всесвітом, існує щось, що не випромінює світла і взаємодіє з рештою Всесвіту лише через гравітацію. Ми називаємо це чимось темною матерією, і існує кілька можливих пояснень того, чим це може бути. Консистенція матерії – гладка чи грудкувата – може допомогти вченим звузити її коло. Однак, оскільки темна матерія не випромінює світла, картографування її розподілу є складним завданням. Це підводить нас до гравітації. Все у Всесвіті, що має масу, змушує простір-час вигинатися навколо нього – чим більша маса, тим більша кривина простору-часу. Уявіть, скажімо, кулю для боулінгу на батуті. Якщо ви покотите кульку по розтягнутому килимку батута, вона піде по вигнутій траєкторії навколо кулі для боулінгу. А тепер уявіть, що куля для боулінгу – це галактика, а кулька – фотон. Сукупність фотонів з далекої галактики, що подорожують крізь простір-час, викривлений гравітацією ближчої галактики (кулі для боулінгу), досягне нас розтягнутим, спотвореним та збільшеним. Це те, що ми називаємо гравітаційною лінзою. Ці лінзи є блискучим інструментом для вивчення далекого Всесвіту, оскільки вони збільшують глибокий космос так, як це неможливо за допомогою технологій. Але астрономи також можуть використовувати це розтягнуте та спотворене далеке світло для картографування розподілу матерії в лінзі на передньому плані. Саме це Пауелл та його колеги й вирішили зробити, використовуючи розгалужену мережу телескопів, включаючи телескоп Грін-Бенк, антенну решітку з дуже довгою базою та Європейську інтерферометричну мережу з дуже довгою базою, щоб зосередитися на добре відомій системі гравітаційних лінз під назвою JVAS B1938+666. Ця система складається з галактики на передньому плані з часом світлового пробігу близько 7,3 мільярда років та більш віддаленої галактики з часом світлового пробігу приблизно 10,5 мільярда років, світло якої розтягнулося та збільшилося в чотири рази галактикою на передньому плані. Одне із зображень лінзованої галактики являє собою яскраву, розмазану дугу світла; у цій розмитій дузі дослідники виявили щось на кшталт защемлення. Дослідники встановили, що це защемлення не могло бути створене лише лінзуючою галактикою. Натомість винуватцем має бути згусток маси, що визначено з колосальним рівнем достовірності 26 сигма. «З першого зображення високої роздільної здатності ми одразу помітили звуження гравітаційної дуги, що є явним сигналом того, що ми натрапили на щось цікаве», — каже астроном Джон Маккін з Гронінгенського університету в Нідерландах. «Лише ще один невеликий скупчення маси між нами та далекою радіогалактикою міг би це спричинити». Ця маса не випромінює світла – ні в оптичному, ні в радіо-, ні в інфрачервоному діапазоні. Вона або повністю темна, або занадто тьмяна, щоб її було видно. Це означає, що існує кілька причин, якими вона може бути. Основними кандидатами є згусток темної матерії або карликова галактика, яка випромінює занадто мало світла, щоб ми могли його виявити. Наразі будь-який з варіантів є правдоподібним, і необхідні подальші дослідницькі зусилля для встановлення особи винуватця. «Враховуючи чутливість наших даних, ми очікували знайти принаймні один темний об’єкт, тому наше відкриття узгоджується з так званою «теорією холодної темної матерії», на якій базується значна частина нашого розуміння формування галактик», — каже Пауелл. «Знайшовши один, питання тепер полягає в тому, чи зможемо ми знайти більше, і чи їхня кількість все ще відповідатиме моделям». Результати досліджень були детально описані в супровідних статтях, опублікованих у журналах Nature Astronomy та Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.

Toyota представила новий кросовер Toyota Crown Kluger 2026 модельного року, який пропонуватиметься за ціною від 40 000 до 46 500 доларів у Китаї. У оснащення можуть входити 2,0-літровий бензиновий двигун або 2,5-літровий двигун у складі гібридної силової установки, а також передній або повний привід. Toyota Crown Kluger 2026 отримав 15,6-дюймовий центральний екран управління (з функцією розпізнавання облич), а також нові функції: прозоре шасі з камерою під днищем, камера заднього виду високої роздільної здатності, заднє звуконепроникне скло, бездротова зарядка мобільного телефону потужністю 6. Toyota Crown Kluger 2026 отримав кузов із габаритами 5015x1930x1750 мм та колісну базу 2850 мм. Двигун 2,0 л розвиває максимальну потужність 182 кВт і максимальний момент, що крутить, 380 Н·м. Трансмісія поєднується з 8-ступінчастою автоматичною коробкою передач та сучасним повним приводом. 2,5-літрова гібридна модель видає загальну потужність 181 кВт як передньопривідної, так і повнопривідної версії, а двигун поєднується з безступінчастою трансмісією E-CVT.

Дослідники з Університету Отаго (Нова Зеландія) спільно з групою Android Context компанії Google та Китайською академією наук досягли вражаючого прориву в технологіях позиціонування. Вони розробили алгоритм, який дозволяє смарт-годинникам визначати місце розташування з сантиметровою точністю, що стало першим у світі випадком настільки точного позиціонування на пристроях, що носяться. Традиційно сантиметрова точність вимагала дорогого професійного GPS обладнання для геодезії, будівництва та інженерних робіт, але тепер така можливість стає доступною в досить простих гаджетах. Розроблений вченими метод заснований на використанні фазових сигналів, що несе від кількох глобальних навігаційних супутникових систем, включаючи GPS, Galileo та інші. Для збору даних використовувалася програма Google GnssLogger, яка забезпечує доступ до сирих GNSS-сигналів. Сучасний смарт-годинник, оснащений просунутими чіпсетами та оптимізованим енергоспоживанням, вперше дозволив відстежувати такі сигнали без значних обмежень. Найсильніше точність позиціонування в смарт-годинниках знижували їх досить прості вбудовані антени і неможливість працювати в декількох діапазонах відразу. З усім тим, поставлені в стаціонарних умовах експерименти, зокрема, безперервне чотиригодинне відстеження місця розташування смарт-годинами, довело, що їм цілком під силу сантиметрова точність позиціонування. У ході тестів смарт-годинник продемонстрував стабільну сантиметрову точність позиціонування протягом усього періоду спостереження. Раніше таке було можливе лише на низці нових смартфонів. Можливість надточного позиціонування за допомогою смарт-годинника була перевірена на декількох пристроях Google Pixel Watch та Samsung Galaxy Watch, які також порівнювалися зі смартфоном Google Pixel 5, на яких алгоритми надточного позиціонування доступні вже кілька років. Додамо, в загальному випадку йдеться про технологію RTK (Real-Time Kinematic) – метод диференціальної обробки GNSS-сигналів, який дозволяє досягати сантиметрової точності позиціонування в реальному часі. На смартфонах, особливо на Android, це стало можливим завдяки API для обробки сирих GNSS-даних (з Android 7.0+), який надає доступ до ряду спеціальних даних та фазових вимірювань несучої. Розробки фокусуються на багатосистемних (multi-GNSS) та двочастотних (dual-frequency) режимах, використовуючи сигнали GPS Galileo, BeiDou та QZSS. Але у разі смарт-годинника алгоритм впорався в умовах одночастотного режиму. Представлені можливості відкривають шлях до широкого застосування високоточного позиціонування в пристроях, що носяться, для завдань доповненої реальності, моніторингу здоров’я та навігації. За словами вчених, «це тільки початок того, чого може досягти високоточне позиціювання в гаджетах». Результати опубліковані в журналі GPS Solutions, де все розказано з усіма необхідними подробицями.

Дослідники з Майнцького університету виявили вулканічні поштовхи, спричинені рухом магми. Що насправді відбувається всередині вулкана? Як він функціонує під поверхнею, і що створює ледь помітні вібрації, відомі як тремор, які виникають, коли магма або гази піднімаються його внутрішніми шляхами? На вулкані Олдойньо Ленгай у Танзанії професор доктор Міріам Крістіна Рейсс, вулканолог-сейсмолог з Університету Йоганнеса Гутенберга в Майнці (JGU), та її дослідницька група успішно ідентифікували ці сигнали тремору. «Ми змогли не лише виявити тремор, але й визначити його точне положення у трьох вимірах – його розташування та глибину під поверхнею», – сказав Рейсс. «Особливо вражало різноманіття виявлених нами сигналів тремору». Робота команди дає нове розуміння руху магми та газів усередині Землі, поглиблюючи наукове розуміння вулканічної поведінки. Їхні висновки також можуть відіграти ключову роль у покращенні довгострокового прогнозування вивержень, що має значні переваги для громадської безпеки. Дослідження нещодавно було опубліковано в журналі Communications Earth & Environment. Тремор дає уявлення про вулканічну активність Коли магма піднімається з глибин Землі до вулкана або всередину нього, це може спричинити тремтіння. Якщо магма чинить високий тиск, навколишня порода може руйнуватися, що призводить до землетрусів. Інші процеси можуть спричиняти м’якші коливання, відомі як тремор, наприклад, коли магма піднімається через вже існуючі канали, коли гази виходять з магми або коли відбуваються коливання тиску в шляхах переносу. «Для сейсмології вулканів надзвичайно цікаво вивчати ці сигнали та типи хвиль, що виникають, коли магма рухається під поверхнею», – сказала Рейсс. Два ключових питання рухають її дослідження: де саме виникає тремор? І який процес призводить до його виникнення? Відповіді на ці питання можуть розкрити важливу інформацію про стан та активність вулкана. Разом зі своєю командою Рейсс протягом 18 місяців записувала сейсмічні дані на вулкані Олдойньо Ленгай у Танзанії. Вони встановили численні сейсмометри навколо вулкана для виявлення коливань ґрунту. Повернувшись до Майнца, дослідники проаналізували дані, зосередившись для цього дослідження на дев’ятитижневому часовому проміжку. «Вперше нам вдалося визначити точне місце, де відбувається тремор», – заявив Рейсс. «Ми виявили, що два типи тремору, здається, пов’язані між собою: один виник на глибині близько п’яти кілометрів, а інший – біля підніжжя вулкана – із затримкою в часі між ними. Очевидно, що ці сигнали пов’язані, тому ми бачимо тут безпосередньо пов’язану систему». Різноманітність сигналів тремору, виявлених командою, також була напрочуд великою. Це, ймовірно, відображає те, що тремор походить з різних регіонів вулкана, кожен з яких має різні властивості та зумовлений різними процесами. Сам Олдойньо Ленгай унікальний тим, що це єдиний активний карбонатитовий вулкан на Землі. Його магма має незвичайний склад, оскільки вона набагато більш текуча та відносно холодна, лише близько 550 градусів Цельсія, порівняно з 650-1200 градусами Цельсія, типовими для більшості магм. «Результати були особливо несподіваними, оскільки магма дуже текуча. Ми очікували мало або взагалі не очікували поштовхів, оскільки взаємодія з навколишньою породою, ймовірно, була б слабшою», – пояснив Рейсс. Крок вперед для сейсмології вулканів Нові висновки Рейсс та її колег просувають вулканічну сейсмологію, пропонуючи цінне розуміння динаміки руху магми. «Тремтіння виникає щоразу, коли рухається магма, зокрема перед виверженнями», — сказав Рейсс. «Але які сигнали тремору є справжніми провісниками виверження, а які — лише фоновим «бульканням»? Наші результати закладають основу для покращення прогнозування вивержень у майбутньому».

Перший у світі шестишаровий гібридний CMOS-чіп прокладає шлях для надтонкої, гнучкої та ефективної електроніки. Угонці за зменшення розмірів, швидшість та ефективність електроніки вчені з Університету науки і технологій короля Абдалли (KAUST) у Саудівській Аравії досягли прориву, який може змінити майбутнє мікрочипів. Вони створили перший у світі гібридний шестишаровий КМОП-мікрочип, призначений для електроніки великої площі. Досі гібридні чіпи з вертикальним укладанням обмежувалися двома шарами. Цей прогрес значно перевищує можливості, які були можливі раніше.  «У розробці мікрочіпів головне — це упакувати більше потужності в меншому просторі. Удосконалюючи кілька етапів виготовлення, ми пропонуємо план вертикального масштабування та збільшення функціональної щільності далеко за межі сьогоднішніх можливостей», — сказав Сараванан Ювараджа, провідний дослідник і постдок KAUST. За словами дослідників, це більше, ніж просто технічний подвиг, оскільки це вказує на нову архітектуру для інтелектуальних електронних пристроїв, носимих пристроїв та медичних виробів. Хитрощі для вийти за рамки двох стеків Протягом десятиліть напівпровідникова промисловість покладалася на просте правило — зменшити розмір транзистора, щоб розмістити більше його на плоскій поверхні. Однак ця стратегія зараз стикається з труднощами, оскільки транзистори стають надзвичайно малими, квантові ефекти та зростання виробничих витрат роблять подальшу мініатюризацію практично неможливою. Дослідники вважають, що рішення полягає не в зменшенні розмірів, а у вертикальному переході, тобто укладанні схем шар за шаром, як у хмарочосі, але це пов’язано з серйозними труднощами.  Наприклад, традиційне виробництво мікросхем вимагає високих температур, які можуть пошкодити нижні шари, а вирівнювання кількох шарів з ідеальною точністю є надзвичайно складним. Досі ці перешкоди обмежували кількість шарів, які можна безпечно та ефективно укладати один в одного.  Щоб подолати такі труднощі, дослідники переосмислили принцип створення мікрочипів з нуля. Замість того щоб покладатися на високотемпературне виробництво, вони розробили процес, у якому жоден крок не перевищував 302 градуси за Фаренгейтом (150 градусів Цельсія), при цьому більша частина роботи виконувалася за температури, близької до кімнатної.  Такий підхід запобіг пошкодженню нижніх шарів під час додавання нових. Кожен шар чіпа містить крихітні транзистори, які обробляють електричні сигнали. Деякі з них виготовлені з неорганічних матеріалів (оксид індію n-типу), а інші — з органічних сполук.  Ці взаємодоповнюючі матеріали, об’єднані в єдину структуру, створюють те, що відомо як гібридна CMOS-архітектура, яка є основою більшості електронних пристроїв. Крім того, команда також удосконалила підготовку та з’єднання кожної поверхні. Забезпечуючи гладкість та точне вирівнювання інтерфейсів, вони забезпечили ефективний потік електричних сигналів між шарами.  Кінцевим результатом став чіп із шістьма активними шарами — утричі більше, ніж будь-який гібридний КМОП-чіп, створений раніше. Він продемонстрував стабільну роботу та енергоефективні логічні схеми, довівши, що вертикальне укладання може забезпечити вищу продуктивність без перегріву чи електричних перешкод. Дослідження опубліковане в Nature Electronics.

Компанія Mercedes-Benz представила виставковий автомобіль Vision Iconic, який став третім концептом у серії після моделей Vision One-Eleven та Vision V. Нова розробка відрізняється від попередників тематичною спрямованістю – вона відсилає до естетики седанів 1930-х років. Концепт-кар створено як втілення нового дизайнерського підходу Mercedes-Benz під назвою «Чуттєва чистота». Автомобіль демонструє поєднання історичної спадщини марки із сучасними технологіями. В екстер’єрі використані подовжені пропорції капота, обтічна форма кузова та мінімалістична обробка поверхонь. Передня частина оснащена світлодіодними ґратами, а оптика інтегрована із фірмовою емблемою.

Після того як Плутон позбавили статусу планети, ми звикли, що у Сонячній системі вісім планет. Але, схоже, це може змінитися. Нове дослідження вказує: на околицях Сонячної системи може ховатися ще один невідомий світ — планета Y. Планета, яку ще ніхто не бачив На думку науковців Принстонського університету, планета Y має бути кам’янистою, а її маса — між масою Землі та Меркурія. Вона могла б обертатися навколо Сонця у 100–200 разів далі, ніж Земля, тобто набагато ближче, ніж гіпотетична “Планета X”, яку вважають газовим гігантом у 400 астрономічних одиницях від Сонця. «Ми розглядали всі можливі пояснення дивного нахилу орбіт об’єктів у поясі Койпера — і найкраще з них передбачає існування ще однієї планети», — каже астрофізик доктор Амір Сірадж, провідний автор дослідження. Де саме вона може бути Дослідники помітили, що 50 об’єктів у поясі Койпера мають незвичний нахил орбіт. Саме ця аномалія може свідчити про вплив невідомої планети.Її орбіта, за попередніми оцінками, нахилена приблизно на 10°, що робить пошук надзвичайно складним. Через велику відстань від Сонця планета Y отримує дуже мало світла — тому навіть найпотужніші телескопи поки не змогли її побачити. До десяти планет у системі? Цікаво, що теорія про планету Y не виключає існування й Планети X. Тож якщо обидві гіпотези підтвердяться, у Сонячній системі може бути до 10 повноцінних планет. Обсерваторія, яка може змінити історію Уже найближчим часом ситуація може змінитися завдяки обсерваторії Віри Рубін, яка почала спостереження за допомогою найбільшої цифрової камери у світі. Протягом перших кількох років її роботи науковці очікують знайти тисячі нових об’єктів — і, можливо, вперше побачити саму планету Y. «Протягом перших двох-трьох років місії стане зрозуміло, чи існує планета Y. Якщо вона потрапить у поле зору, телескоп зможе виявити її напряму», — каже доктор Сірадж.

У Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику зафіксували одразу дві групи сірих куріпок — птахів, які ще донедавна були справжньою рідкістю для цих місць. Як повідомили у пресслужбі заповідника, спостереження зробив фотограф Сергій Домашевський у Луб’янському природоохоронному науково-дослідному відділенні. Його камера «спіймала» дві зграї — по 15 і 19 птахів. «В осінній період куріпки збираються у невеликі зграйки, шукаючи тепло та поживу серед полів і узлісь. Ледь помітні на тлі опалого листя, вони тихо готуються до зими», — зазначають фахівці заповідника. Науковці додають, що сірі куріпки — птахи, які страждають не лише від хижаків, а й від суворих зим. Коли сніг покриває землю, знайти їжу стає вкрай важко, і саме тоді вони стають легкою здобиччю. Попри це, їхня поява свідчить про відновлення дикої природи у зоні відчуження: серед тиші й занедбаних територій життя продовжує пробиватися навіть у найнеочікуваніших формах. Джерело

У квітні 2025 року біля узбережжя ізраїльського міста Хадера сталася трагедія: чоловіка, який плавав з маскою та трубкою за кілька десятків метрів від берега, роздерли акули прямо на очах у людей на пляжі. Морські біологи з відео та розповідей очевидців відновили ймовірний перебіг тих подій та пояснили, які обставини могли спровокувати колективну атаку акул. В основу дослідження, що вийшло в журналі Ethology, лягли численні інтерв’ю свідків та відео пригоди, які з’явилися в Мережі після інциденту. Вивчивши кадри, на яких видно спинні плавці морських хижачок та їх приблизні розміри, французький дослідник акул Ерік Клуа (Eric Clua) разом із колегою з Великобританії Крістіаном Партоном (Kristian Parton) зробили висновок, що плавця атакували як мінімум дві темні акули (Carcharhi). У коментарі виданню Smithsonian Magazine вони зазначили, що під водою нападників могло бути набагато більше. Про те, що чоловік став жертвою кількох акул, серед яких була принаймні одна темна і, можливо, одна сіро-блакитна (Carcharhinus plumbeus) раніше повідомлялося в іншій роботі, присвяченій нагоді біля узбережжя Хадери. Хоча темних акул вважають потенційно небезпечними для людини через досить великі розміри, інцидент в Ізраїлі, ймовірно, став першою задокументованою подією за участю цього виду, що призвела до смерті. У Глобальному реєстрі нападів акул (Global Shark Attack File), який веде некомерційна організація Shark Research Institute, інших подібних епізодів, пов’язаних із темними акулами, не зафіксовано. Дослідники зазначили, що акули регулярно збираються в районі, де все трапилося через скидання теплої води з місцевої електростанції. Скупчення акул перетворилося на туристичну пам’ятку. Причому відпочиваючі стали не лише спостерігати за хижачками, а й підгодовувати їх. На думку вчених, в акул могло сформуватися звикання до таких контактів і вони перестали побоюватися людини. Щобільше, підгодовування, мабуть, привчило їх жебракувати — наближатися до людей, щоб одержати харчову винагороду. Графічна реконструкція смертельного нападу акул на плавця біля Ізраїлю Загиблий плавець був у воді з камерою GoPro, і вчені вважають, що електромагнітні сигнали від неї могли привернути увагу акул, що припливли за частуванням. Одна смілива особина, ймовірно, виявилася найближчою і рефлекторно могла спробувати вкусити камеру, внаслідок чого поранила чоловіка. Кров, що потрапила в море, і звук клацання від зубів у воді спровокували «харчове божевілля» — колективний напад акул, коли ті розривають жертву на частини, конкуруючи один з одним за видобуток. Дослідники бачать основну причину трагедії саме у безконтрольному годуванні акул. Щоб убезпечити людей і не допустити повторення подібного в майбутньому, біологи рекомендували повністю заборонити підгодовування акул та підводне полювання у цьому районі.

На льодовому континенті вперше запрацювала енергосистема, що живиться лише вітром, сонцем і воднем. Китай став першою країною, якій вдалося створити та запустити повністю “зелену” енергосистему в екстремальних антарктичних умовах. Дослідницька станція Ціньлін, що працює з лютого цього року, тепер живиться без жодної краплі дизеля — виключно від сонячних панелей, вітрових турбін і водневих накопичувачів. Про це пише Ecoticias, розповідає NNews. Енергія з вітру, сонця і льоду Система, введена в експлуатацію навесні, забезпечує безперервне живлення обладнання та житлових приміщень станції. 60% потужності надходить від сонячної та вітрової енергії. Надлишок енергії використовується для виробництва водню із замерзлої води, який зберігається у резервуарах високого тиску. У темні чи безвітряні періоди водень стає основним джерелом живлення. На відміну від батарей, що тримають заряд кілька днів, водень можна зберігати понад рік, що робить систему незалежною навіть під час полярної ночі. Турбіни, що витримують шторм у 300 км/год Інженери з Тайюаньського технологічного університету розробили абсолютно нову конструкцію турбін. В умовах, коли швидкість вітру сягає 300 км/год, а температура падає нижче –40°C, стандартні турбіни просто руйнуються. Тому китайська команда створила два типи рішень: “Яйцеподібні” лопаті знижують тиск вітру та центр ваги; Традиційні лопаті з вуглецевого волокна — легкі, міцні й стійкі до крижаних буревіїв. Тестування проводили у лабораторії — моделюючи штучні шторми з вітром до 300 км/год і температурою –50°C. Нові батареї, що не замерзають Замість стандартних літій-іонних батарей, які втрачають ефективність на холоді, дослідники застосували літій-титанатні акумулятори в термокоробках. Тепло, яке вони виробляють під час зарядки та розрядки, використовується для самопідігріву системи. Енергія для полюсу — і для майбутніх місій на Марс Керівник проекту Сунь Хунбінь називає це «величезним викликом — створити систему для найхолоднішого, найтемнішого і найвіддаленішого континенту Землі». Інженери Тайюаньського університету вже аналізують отримані дані з Антарктиди.Науковці впевнені: якщо людство може виживати на полюсі Землі завдяки відновлюваній енергії, то наступним кроком стане її використання на Місяці чи Марсі. Чому це важливо Антарктида — одне з найскладніших місць на планеті, і перехід станції Ціньлін на повністю чисту енергію відкриває нову сторінку в історії екотехнологій.Цей експеримент може стати моделлю для автономних систем у найекстремальніших умовах Землі — і навіть за її межами.