Що відбувається з матерією в перші миті після ядерного вибуху і як утворюються радіоактивні частинки, які потім розносяться атмосферою? Відповіді на ці складні питання намагаються знайти вчені з Lawrence Livermore National Laboratory (LLNL) у США, проводячи унікальні лабораторні експерименти, що імітують умови ядерного «вогняного кулі». Результати дослідження, опубліковані в журналі Analytical Chemistry, допомагають краще зрозуміти, як поводяться елементи в надзвичайно високих температурах і як вони перетворюються на частинки під час охолодження. Для моделювання процесів дослідники використали плазмову установку довжиною близько одного метра, яка дозволяє нагрівати речовини до температур приблизно 5000 Кельвінів — це понад 4700 °C. У таких умовах матеріали повністю випаровуються, як це відбувається в момент ядерного вибуху. У експерименті застосували три елементи: уран, цезій і церій. Уран використовується як ядерне паливо, цезій є типовим продуктом поділу ядер, а церій слугував безпечною заміною плутонію. Дослідники змоделювали два сценарії охолодження: рівномірне поступове зниження температури та варіант, коли речовина довше залишається в екстремально гарячому стані, а потім швидко охолоджується. Саме цей фактор — «теплова історія» — виявився критично важливим для того, як формуються частинки. Як пояснюють науковці, навіть незначні зміни в тривалості перебування матеріалів при високій температурі можуть суттєво впливати на хімічні реакції та здатність елементів, таких як цезій, включатися до складу нових сполук. Уран і церій поводилися відносно передбачувано: вони починали конденсуватися раніше в обох сценаріях охолодження, формуючи схожі структури. Натомість цезій став несподіванкою для дослідників. Він конденсувався значно пізніше та активніше взаємодіяв з іншими елементами, утворюючи складніші хімічні сполуки — особливо у випадку повільного охолодження після перегріву. Це відкриття має важливе значення не лише для прогнозування наслідків ядерних інцидентів, а й для їхнього ретроспективного аналізу. За словами дослідників, частинки, що утворюються під час таких процесів, «зберігають пам’ять» про умови свого формування. Це дозволяє відтворювати параметри події навіть заднім числом. Однак традиційні моделі радіоактивних хмар часто базуються на припущенні про рівноважні хімічні процеси. Нові результати показують, що реальні умови можуть бути значно складнішими, особливо через різні швидкості охолодження. Хоча експеримент не відтворює повноцінний ядерний вибух і не включає реальних реакцій поділу, він дає можливість ізолювати ключові процеси формування частинок у контрольованих умовах. У перспективі такі дослідження можуть бути розширені для моделювання ще складніших сценаріїв — з урахуванням взаємодії з матеріалами довкілля, такими як бетон, ґрунт чи вода. Це допоможе створювати точніші моделі поширення радіоактивних речовин і краще оцінювати наслідки можливих аварій. Таким чином, робота LLNL не лише поглиблює розуміння ядерної хімії, а й наближає науку до більш точних інструментів прогнозування та реагування на надзвичайні ситуації.